Римо-катол.: 11 жовтня (довільний спомин)
Анджело Джузеппе Ронкаллі (італ. Angelo Giuseppe Roncalli), якому випало стати 261-м Спадкоємцем Престолу святого Петра Йоаном ХХІІІ, народився 25 листопада 1881 р. на півночі Італії, в містечку Сотто-іль-Монте у провінції Бергамо, у бідній, але дуже релігійній, багатодітній селянській родині. Анджело був 4-м із 16 дітей. Своє покликання до священицького служіння він розпізнав ще в дитинстві, в чому неабияку роль відіграв особистий приклад його першого духовного провідника — скромного сільського священика о. Ребуцціні. Саме завдяки його допомозі Анджело Джузеппе зміг поступити до нижчої духовної семінарії в Бергамо, яку він закінчив 1902 року. Під час навчання показав себе здібним учнем і отримав стипендію для продовження навчання у Вищій семінарії в Римі, по закінченні якої в листопаді 1904 р. був рукоположений у священицький сан. Близько десяти років о. Ронкаллі виконував обов’язки секретаря єпископа Бергамо — графа Радіні Тедескі (1904–1914) і одночасно викладав історію Церкви в Бергамській семінарії. Під час І Світової війни молодий священик перебував на фронті: спочатку був санітаром у званні сержанта, потім — капеланом військового шпиталю. Жахіття й нещастя війни, страждання, які вона несе людям, о. Ронкаллі пізнав не з чужих оповідань. Отже, не варто дивуватися, що одним з основних напрямків його подальшої діяльності було збереження миру. Згадаймо, що саме в період його понтифікату сталася так звана Карибська криза й світ опинився за крок від ядерної війни. І саме дипломатичні дії папи Йоана ХХІІІ відіграли вирішальну роль у подоланні цієї кризи та відведенні загрози знищення усього людства.
Після закінчення війни о. Ронкаллі повернувся до семінарії в Бергамо, але ненадовго. 1920 року папа Бенедикт ХV призначив його директором Конгрегації поширення віри. Ще через п’ять років він був рукоположений у єпископи і направлений у Болгарію з дипломатичною місією. Місія на Балканах була надзвичайно важливим етапом у житті майбутнього понтифіка: саме там він навчився по-справжньому розуміти всіх людей, незалежно від віросповідання чи національностей. А свою любов до ближнього — “чи грека, чи юдея” — єпископ Ронкалі промовисто довів під час ІІ Світової війни. Бувши папським дипломатичним представником у Греції і Туреччині, він уміло використав як своє становище дипломата, так і нейтралітет Туреччини для рятування євреїв, яким загрожувала загибель в окупованій нацистами Європі. За оцінками деяких незалежних інституцій, що займаються дослідженням Голокосту, йому завдячують життям щонайменше 25-30 тис. євреїв.
23 грудня 1944 р. єпископ Ронкаллі був призначений папським нунцієм у Парижі, де йому довелося шукати відповіді на нові виклики, які принесла друга половина минулого століття. І саме паризький досвід остаточно переконав його у необхідності відкриватися на діалог із невіруючими. З 1951 р. єпископ Ронкаллі також виконував обов’язки представника Святого Престолу при ЮНЕСКО. Його кроки на дипломатичній арені не завжди знаходили схвальну оцінку з боку Римської курії: адже він далеко не завжди діяв за загальноприйнятими схемами, часто — всупереч їм. У той же час коли доручення, які він отримував від курії, суперечили його переконанням, він ніколи не полемізував і, висловлюючи свою думку, завжди приймав критику на свою адресу, говорячи на виправдання лише одне: що він керувався добрими намірами. Влітку 1952 р. єпископ Ронкаллі отримав сан кардинала, а наступного року папа Пій ХІІ звільнив його з посади нунція та призначив патріархом Венеції. 28 жовтня 1958 р. було оголошено про обрання кардинала Ронкаллі Папою Римським.
Понтифікат Йоана XXIII тривав неповних п’ять років, але це був переломний час в історії Католицької Церкви. Саме він розпізнав необхідність перемін у Церкві, спричинену новими реаліями та викликами сучасності. І своє переконання втілив у життя, виступивши з ініціативою скликання Другого Ватиканського Собору, який став справжньою “весною Церкви”.
Земне паломництво Йоана ХХІІІ закінчилося 3 червня 1963 року. Розпочатий ним Собор уже завершив його наступник на Престолі Святого Петра Павло VI. Останніми словами Святішого Отця Йоана ХХІІІ були: «Не маю іншої волі, як тільки воля Бога. Ut unum sint» (аби всі були одно). Ця остання фраза — Ut unum sint — стала назвою першої екуменічної енцикліки, яку видав папа Йоан Павло ІІ (25 травня 1995 р.)
Діяльність Йоана ХХІІІ на папському престолі мала значення і для Церкви в Україні. Адже він ніколи не забував про тих, хто страждав за “залізною завісою” і саме завдяки його зусиллям було звільнено з ув’язненя митрополита Йосифа Сліпого.
27 квітня 2014 Святіший Отець Йоан ХХІІІ був канонізований разом з іншим папою, Йоаном Павлом II. Канонізаційну Святу Месу відслужили Папа Франциск і папа-емерит Бенедикт XVI.
фінансово.
Щиро дякуємо!
