«Євангелізація ефективніша тоді, коли здійснюється в єдності намірів та щирій співпраці», — підкреслив Папа Франциск.
Цими словами він розпочав у неділю, 1 жовтня 2017 р., промову до зібраних у катедральному храмі св.Йоана Хрестителя: кліру, богопосвячених осіб і мирян, які належать до душпастирських Рад, членів місцевої Курії та представників місцевих парафій.
У катедрі Папу привітав єпископ дієцезії Чезена-Сансіна Дуглас Рігаттьєрі. Спілкування розпочалося зі спогаду місцевого уродженця Джованні Анджело Браші, який 1775 року був обраний Єпископом Рима, приймаючи ім’я Пія VI. Папа Пій помер у вигнанні, в ув’язненні на чужій землі, «як справжній учень Христа».
Святіший Отець наголосив: приїздом до місцевої громади вірних він бажає виявити свою близькість і підтримку в їхніх зусиллях євангелізації, яка є головним завданням Христових учнів. Папа зазначив, що успіх євангелізації залежить також від уміння різних церковних суб’єктів співпрацювати одні з одними, вбачаючи в особі місцевого єпископа орієнтир і точку об’єднання.
Завдяки медіям ми можемо нині побачити щораз більше людських обличь, однак існує небезпека, що ми щоразу рідше дивимося людям просто в очі, сказав Папа.
Святіший Отець звернув увагу на слово «співвідповідальність». Вона фундаментальна в обох напрямках: для спільної праці в катехизації, католицькому вихованні, ширенні загальнолюдських цінностей і харитативній діяльності, а також у сміливих пошуках нових форм співпраці та церковної присутності на цій території — до чого нас зобов’язують виклики часу. «Церква, яка докладає зусиль, щоби прямувати у братерстві та єдності, тим самим уже дає дієве свідчення віри», — зазначив Папа. Коли людина ставить любов до Христа понад усе, тоді вона спроможна вийти поза власні обмеження і прямувати назустріч іншим — своїм ближнім.
Єпископ Рима нагадав, що рани Ісуса Христа залишаються видимими у багатьох чоловіках та жінках: тих, що живуть на узбіччі суспільного життя, страждають від покинутості й бідності, зранені важкими життєвими випробуваннями, перебувають по лікарнях чи в’язницях. Коли ми наближаємося до цих ран і лікуємо їх (а вони часто не лише фізичні, але й духовні), то нас очищує та перемінює Боже милосердя. Тоді ми разом, духовенство і миряни, відчуваємо благодать того, що ми — смиренні й великодушні носії світла та сили Христового Євангелія.
Папа навів у приклад св. Вікентія де Поля, який 400 років тому у Франції здійснив справжню «революцію» милосердної любові. Франциск наголосив, що сьогодні перед нами стоїть те ж саме завдання: з апостольським запалом вийти назустріч викликам убогості — пам’ятаючи, однак, що самотужки ми нічого не можемо зробити. «Якщо Господь не будує дому, даремно трудяться будівничі» (Пс 127, 1).
А щоб це будівництво було Божим, треба багато молитви. І хто як не духовенство і богопосвячені повинні розуміти її важливість. Вселенський Архиєрей вказав на необхідність присвятити відповідний час молитві та роздумам над Божим Словом. «Молитва — це сила нашої місії, на що нещодавно вказала також і свята Тереза з Калькутти». Безперервний зв’язок із Господом у молитві необхідний як священикам та богопосвяченим, так і мирянам у різних сферах служіння. «В той час як поштовх до апостольства провадить нас вийти, ми відчуваємо глибоку потребу залишитися міцно з’єднаними з центром віри місії: серцем Христа, сповненого милосердя та любові». Під час зустрічі з Ним ми «заражаємося» від Його погляду і стаємо здатними, своєю чергою, бачити. Дивлячись на людей із пошаною та любов’ю, також і ми можемо вершити «революцію ніжності».
«Зокрема молодь найбільше потребує відчути цю любов», — зазначив Папа. Церква, підкреслив він, покладається на юнаків та дівчат, усвідомлюючи їхній великий потенціал, здатність до добра, справжню свободу і справедливість. Сьогодні молодь потребує, щоб їй допомогли віднайти дари, якими Господь її обдарував, щоб її підтримали та заохотили не боятись великих викликів сьогодення, щоб допомогли зустріти Ісуса і Його послання любові, яке робить людину вільною. Церква, уважна до молоді, є родиною родин.
Говорив Папа і про душпастирство сімей. Він зауважив, що саме на сім’ї лягає найбільший тягар суспільно-економічної кризи, а при цьому вони не мають адекватної підтримки з боку держави.
«Тут я хочу спинитися на такому моменті, — наголосив Франциск. — Коли я сповідаю і до мене приходить якась жінка або чоловік і зізнаються, що вони страшенно змучені і їм бракує терпеливості до дітей, бо ж стільки справ треба зробити… я завжди насамперед їх запитую, скільки у них дітей. Ну й кажуть: двоє, троє… Тоді я ставлю конкретне запитання: “А ти з дітьми граєшся?” І дуже часто чую відповіді батьків, особливо ж татусів: “Але ж, отче, коли я йду на роботу, діти ще сплять, а коли повертаюся, вони вже по ліжках!” Така суспільно-економічна ситуація робить неможливим установлення хороших стосунків між батьками та дітьми. Ми повинні старатися, щоби так не було, щоб батьки могли витрачати час, граючись із дітьми. Це важливо!»
А звертаючись до священиків, Папа вказав, що їм в особливий спосіб доручене завдання сприяти зустрічі людей з Ісусом Христом; але тому вони перші повинні перебувати з Ним у щоденному з’єднанні, бути «у Христі». Папа побажав, щоб вони змогли постійно віднаходити, на різних етапах свого служіння, радість від свого буття священиком, якого Господь покликав наслідувати Його самого та несення Його послання, Його прощення, Його любов і благодать іншим людям. Пильнувати в собі радість від священства — ось що потрібно! «Що ж то за радість — завершити день утомленим. Яке це прекрасне! Не потребувати снодійного, а просто лягати в ліжко й засинати від утоми», — говорив Папа.
Заодно він заохотив до спілкування, до з’ясування труднощів у діалозі. «Непорозуміння інколи стаються, — визнав Франциск, — але тоді треба порозмовляти, а не пліткувати!»
За матеріалами: Радіо Ватикану, Radio Watykańskie
Фото: Vatican Radio – English Section
фінансово.
Щиро дякуємо!
