Незважаючи на такі потужні історичні рухи, як іконоборство, ми й досі молимось, дивлячись на ікони, ходимо до споруджених за сакральними правилами храмів, молимось на розарії (вервиці). Чи не свідчить це про християнську «незрілість» у вірі, сприйнятті Бога?
Насправді зовнішні ритуальні вияви віри мають дуже велике значення. І це частина вчення Церкви: матеріальні речі уможливлюють краще розуміння і пізнання глибших духовних явищ. Просто треба розуміти суть явища, не затримуючись на його поверхні. Ніхто з нас, прийшовши до храму, не молиться до цієї споруди або ж, дивлячись на ікону, не молиться до неї як до божества. Ми ж часто переглядаємо фото рідних, батьків, дітей — і це викликає у серці певні спогади, почуття. Так само і в храмі: всі матеріальні, видимі речі лише допомагають нам «налаштуватись» на спілкування з Богом.
Так само і з освяченими речами. Через них ми відчуваємо особливий зв’язок, опіку Божу, тому що коли їх освячував якийсь священик, він робив це в ім’я Бога, якому ця річ (і молитва з її допомогою) насправді присвячені. Те, що у громадському транспорті я молюсь на розарії, — не показова дія, а моє право. Для чернецтва це право ходити в габітах, для священика — в сутані. Це все — частина вираження віри, моє беззаперечне право як християнина.
Єдина засторога — не надавати сакральним речам значення об’єкту поклоніння. Це стане вираженням не віри, а фетишизму. Як, до прикладу, носити хрестик, і чи потрібно це робити кожному?
Існують різні думки з цього приводу, але найправильніша буде така: хрестик — це найбільш обов’язкове, що повинен носити християнин. Хрестик — це знак, який має нам нагадувати про те, хто ми такі. Однак головне — те, щоб християнський знак був і справді виявом побожності, а не даниною моді або елементом декорування. Навряд чи кілька хрестів або до неможливості інкрустований хрест насправді є виявом внутрішнього стану, а не просто модною фішкою.
Сакральні речі все-таки мають бути святими, бо вони ведуть нас до Бога, готують нас до зустрічі.
Є різні види хрестів — з розп’яттям або ж без нього, і кожне таке зображення має обґрунтування. Найважливіше — це свідомо його носити, розуміючи, що це один зі способів визнання християнської віри.
Ми вже не раз читали про випадки, коли людину в якійсь країні зобов’язують знімати хрестик з огляду на суспільне становище або через вимоги на роботі. Поки у нас немає жодних обмежень, і це чудово, що можемо вільно користуватися такою свободою віросповідання.
У своїй недільній катехизі в Болоньї Папа Франциск сказав, що хрест для християнина — це «не прикраса для носіння, а заклик до любові». Сьогодні ж, під час зустрічі з вірними (які все одно чекали на традиційну зустріч у Ватикані) він закликав до молитви за дітей та молодь.
Хрест Ісуса — це знаряддя надії, яке надихає до мужності, — зазначив Франциск. «Християнський хрест — це не частина хатнього облаштування чи прикраса для носіння, а заклик до любові, з якою Ісус пожертвував себе, аби спасти людство від зла і гріха», — підкреслив Франциск.
Також і Мати Божа у своїх об’явленнях нерідко нагадує про значення освячених предметів для життя вірою і спасіння душі: носити хрестики, скапулярії, мати при собі розарій, мати вдома освячену воду, ікони або принаймні образочки.
фінансово.
Щиро дякуємо!
