Блог єп. Леона Дубравського

З померлими потрібно вміти спілкуватися

02 Листопада 2017, 21:56 24114

Хочу привітати всіх живих і всіх померлих!

У листопаді ми особливим чином згадуємо своїх рідних і близьких, які залишили цей світ, молимося за померлих. У Католицькій Церкві цей місяць починається урочистістю Всіх Святих (1 листопада), а 2 листопада — спомин всіх померлих вірних.

З померлими потрібно вміти спілкуватися. І коли ми будемо з ними спілкуватися, вони будуть нам допомагати. Ця молитва за померлих має посісти важливе місце у родині.

Пам’ятаю з самого дитинства, як батьки наголошували на тому, що наближаються задушні дні. Так само, як говорили про інші свята: «наближається Різдво», «наближається Пасха», а перед нею піст 40 днів. Цього вдома дуже дотримувалися. І дуже добре було взяти собі якийсь піст, від чогось відмовитися в інтенції душ, які в чистилищі чекають нашої допомоги. У ці дні мама не давала нам солодощів, не було жодних гучних забав. Була якась така єдність живих із мертвими. Щоби відчулося, що ми причиняємося до їхнього спасіння. Багато людей цілими родинами йшли на цвинтар у ці дні: з 1 по 8 листопада. Також ми йшли до костьолу, щоби записати на молитву родичів.

Коли справа стосується смерті, то хто б там не був: комуніст чи невіруючий — всі йшли на цвинтар.

Пам’ятаю, я хоронив маму одного комуніста. Він був секретарем партії, з’їхалися всі комуністи, бо він був велика шишка, і кажуть: «Як, ксьондз приїхав на похорон? Що буде?» — А він їм сказав не переживати: «Це моя мати і я буду відповідати».

Ксьондз Дажицький, якому комуністами було заборонено відправляти Службу Божу, казав так: «Службу заборонено, а на цвинтарі можна молитись». Він приходив на цвинтар, розпочинав перше стояння: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа», вступні молитви; Друге стояння: читання та Євангеліє; наступне: префація, консекрація і так далі. І так обходив заборону. Йшов по кладовищу із Месалом, йому його тримали, а він тільки молився. Це не забороняли. А четверте стояння: роздавав Причастя. І казав наглядачам: «Ви сказалі нє служить, я нє служил, я только за умєрших обход сдєлал». Ніхто більше до такого не додумався. Адже він сидів у в’язниці і пам’ятав, як там люди тужили за Месою, за Причастям. Якщо чули, що Причастя буде наступного дня ввечері, то не їли вже цілий день. Бо так було до ІІ Ватиканського Собору: вже після півночі ніхто нічого не їв і ніхто нічого не пив аж до кінця Служби, і потім мама давала тільки шматочок хліба, щоб заїсти комунію. Як люди цінували Святе Причастя! Це було щось дорогоцінне!

Ми повинні пам’ятати про зв’язок між живими і померлими. Коли я працював у Житомирі, прийшов до мене офіцер, молодий-капітан, вдягнений по-цивільному, і каже: «Отче, я хочу похреститися, взяти шлюб і охрестити своїх дітей». Розповів про себе. Мама просила його охреститися, але він був комуністом, це було заборонено, та й він не хотів. А одного разу повертався з Криму з відпочинку з жінкою і діточками та й заснув за кермом. «І хтось мене як шарпнув, я прокидаюся, а на мене їде велика вантажівка. Я з цього страху вивернув кермо, став і думаю: хто ж це мене так шарпнув за руку. І згадав свою матір, яка так багато років мене просила охреститися і взяти шлюб, бо партія — це тимчасове, а треба думати за вічне життя. Тоді я маму не чув, а тільки чув партію. Мама постійно за мене молилася, давала на Мшу, поки жила. І я зрозумів, що Бог дозволив мамі врятувати мені життя». Цей приклад офіцера ще раз нагадує, що не можна забувати за померлих.

Релігійне виховання в родині має дуже велике значення. Мої батьки, хоч не були, як на сьогоднішній час, дуже грамотними, не закінчували великих шкіл та університетів, але донести те, що було потрібно в релігії, вони змогли. В час мого дитинства тривали переслідування і про віру ніде не говорилося. Але вдома була катехеза, також розповідали за душі в чистилищі, за померлих.

І по сьогоднішній день щороку з 1 по 8 листопада я стараюся взяти сестер, посадити в автобус і поїхати на цвинтар. Зараз вже так все гарно: можна збиратися на молитви, проводити урочисті процесії. Ці дні, октава, я стараюся завжди зайти на цвинтар. Навіть якщо ніч, щоб помолитися. Щоб померлі відчули, що нам залежить на них, що ми їм можемо допомогти. А вони взамін нам допомагають.

Треба робити процесії. Також я їжджу зі статуєю Фатімської Божої Матері: йдемо з людьми процесією по місту чи по селу і молимося Розарій, так як Вона просить. Пам’ятаємо про перші суботи місяця. Так само я хочу привити любов до померлих. Я дуже хочу, щоб ми усвідомлювали, що є вічне життя, що нам треба буде зустрітися з Ісусом Христом, Який нас відкупив. Через Хрещення ми стаємо Божими дітьми і належимо до Церкви. Я б у всіх телевізорах, у всіх мас-медіях, у всіх радіо кричав би на цілий голос до цілого світу: «Люди, пам’ятайте, ви маєте безсмертну душу, задумайтеся, що з вами буде після смерті!»

Коли молюся Хресну Дорогу, 14 стояння, то прошу Господа допомогти нам живим прожити життя так, щоби після смерті здобути Царство Небесне, щоби зустрітися з Богом і нашими близькими померлими. Як розказав брат Ілля, коли перед ним з’явилася його сестра, яка вже відійшла до вічності, а вона була вся у сяйві, він її запитав, де мама. А вона: «Мама ще не тут, але мені не дозволено сказати де вона». Значить вона перебуває ще в дорозі до неба, в чистилищі. Нам сьогодні дуже потрібна молитва за померлих!

Коли я вчився в Ризі, в нас був вікарій Францішек (я в нього не сповідався, бо мав іншого сповідника), то він завжди давав покуту молитися за душі в чистилищі. І я теж у листопаді стараюся молитися за померлих і всіх закликаю.

Недостатньо тільки записати прізвища на Службу. Самому треба прийти на неї. Якщо не можеш щоденно прийти до костьолу і прийняти Причастя за своїх рідних померлих, то хоч цих вісім днів (1-8 листопада) піди на могилку, помолися. Не жалійте часу для померлих, бо ми теж дуже скоро опинимося там. І коли ми їм допоможемо, то вони з великою радістю вийдуть із чистилища і будуть нам допомагати.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: