Промова Папи Франциска до центрального органу правління буддійського монашества — Державного комітету Сангха Маха Наяка.
Перебувати з вами це для мене велика радість. Я дякую шановному Бхадданті Кумарабхівансі, голові Державного комітету Маха Наяка, за його слова вітання та його зусилля в організації мого сьогоднішнього візиту. Вітаючи вас усіх, я виражаю особливу вдячність за присутність Його Екселенції Тура Аунг Ко, міністра з питань релігії та культури.
Наша зустріч — це важлива нагода, щоб відновити і посилити узи дружби та поваги між буддистами й католиками. Це також нагода підтвердити нашу участь у діяльності на благо миру, пошани людської гідності та справедливості для кожного чоловіка й кожної жінки. Не тільки у М’янмі, але й по всьому світу люди потребують цього спільного свідчення від релігійних очільників. Тому що коли ми промовляємо в один голос, підтверджуючи споконвічну цінність справедливості, миру та основоположної гідності кожної людської істоти, то переказуємо слово надії. Ми допомагаємо буддистам, католикам та всім людям прагнути до більшої гармонії у їхніх спільнотах.
У кожному поколінні людство зазнає несправедливості, має моменти конфлікту й нерівності між людьми. У наші часи ці труднощі виглядають особливо серйозними. Попри те, що суспільство досягло величезного технологічного розвитку, а люди у світі щоразу більше усвідомлюють свою спільну природу і спільну долю, — рани конфліктів, бідності й утиску тривають надалі і творять нові поділи. Перед лицем цих викликів нам ніколи не можна відступати, піддаватися знеохоченню. На підставі наших духовних традицій ми знаємо, що існує шлях, аби йти вперед, існує шлях, який провадить до зцілення, порозуміння і поваги. Шлях, будований на співчутті й любові.
Я б хотів висловити повагу всім, хто у М’янмі живе згідно з релігійними традиціями буддизму. Через учення Будди і ревне свідчення багатьох монахів і монахинь мешканці цієї землі були виховані у цінностях терпеливості, толерантності й поваги до життя, а також духовності чутливої та сповненої глибокої поваги до довкілля. Як відомо, ці цінності необхідні для цілісного розвитку суспільства, починаючи з найменшої, але найважливішої одиниці — сім’ї, аби далі поширювати це на мережу взаємин, які роблять нас міцно поєднаними: стосунків, укорінених в культурі, етнічній і національній приналежності, але остаточно вкорінених у приналежності до одного спільного людства. У справжній культурі зустрічі ці цінності можуть зміцнити наші спільноти і допомогти у роз’ясненні цілого суспільства цим світлом, таким необхідним.
Великий виклик наших часів — допомагати людям відкритися на трансцедентність. Бути здатними заглибитися в себе і пізнати себе так, аби розпізнати взаємну пов’язаність з усіма людьми. [Допомагати] усвідомити, що ми не можемо залишатися ізольованими одні від других. Якщо ми маємо бути з’єднані — що, зрештою, становить нашу мету, — то треба подолати всілякі форми непорозумінь, нетолерантності, упереджень і ненависті.
Як це можна зробити? Вказівку нам усім дають слова: «Перемагай гнівного не-гнівом; перемагай злого добротою; перемагай скупого щедрістю; перемагай брехуна правдою» (Дхаммапада XVII, 223). Схожі відчуття виражає молитва, яку приписують святому Францискові Ассизькому: «О Боже, вчини з нас знаряддя Твого миру. Щоб ми сіяли любов там, де панує ненависть; прощення — там, де панує кривда… світло — там, де панує темрява; радість — там, де панує сум».
Нехай ця мудрість надалі надихає всі зусилля заради плекання терпеливості й розуміння, а також заради лікування ран від конфліктів, які за минулі роки поділили людей різної культури, етнічного походження та релігійних переконань. Такі зусилля ніколи не були прерогативою виключно релігійних провідників, ані виключною компетенцією держави. Навпаки, то ціле суспільство, всі, хто у спільноті, мусять разом провадити діло подолання конфлікту і несправедливості. Однак особливою відповідальністю цивільних та релігійних очільників є надання гарантій, аби кожен голос був вислуханий, так щоб виклики й потреби актуального часу могли бути чітко зрозумілими та вирішуваними у дусі безсторонності і взаємної солідарності.
Вітаю труд, який провадить Мирна конференція Панглонг у цій царині, й молюся, аби ті, хто цей труд виконує, могли надалі підтримувати більшу участь усіх, хто населяє М’янму. Напевно це посприяє залученості в справи на користь миру, безпеки й добробуту, який стосуватиметься усіх.
Вочевидь, якщо ці зусилля принесуть тривалий плід, потрібна буде краща співпраця між релігійними очільниками. Тому я хотів би, аби ви знали, що Католицька Церква це партнер, готовий до діалогу. Нагоди зустрічей та діалогу між релігійними лідерами показують, що це важливий чинник у промуванні справедливості й миру у М’янмі. Я пам’ятаю, що у квітні минулого року Конференція католицьких єпископів приймала дводенну зустріч на тему миру, в якій брали участь голови різних релігійних спільнот, а також посли і представники неурядових агенцій. Такі зустрічі — суттєві, якщо ми маємо поглибити наше взаємне визнання й підтвердити наш взаємозв’язок та спільну долю. Істинна справедливість і тривалий мир можуть бути досягнуті лише тоді, коли вони будуть гарантовані всім.
Любі друзі, нехай буддисти і католики крокують разом цим шляхом зцілення і працюють пліч-о-пліч заради блага кожного мешканця цієї землі. У християнських писаннях Апостол Павло закликає своїх слухачів, щоб вони раділи з тими, хто радіє, і плакали з тими, хто плаче (пор. Рим 12,15), смиренно носячи тягарі один одного (пор. Гал 6,2). Від імені моїх католицьких братів і сестер виражаю нашу готовність до подальшого крокування з вами і сіяння зерен миру та зцілення, співчуття й надії на цій землі.
Ще раз дякую, що запросили мене, аби я тут сьогодні був із вами. Я молюся за вас усіх, про Боже благословення радості й миру.
Рангун, пагода Каба Ає
Середа, 29 листопада 2017 р.
Фото: Antonio Spadaro SJ