«Невпинно прагніть до будування мостів і промування діалогу, бо ці старання не лише полегшують комунікацію між різними релігійними групами, але й збуджують духовні енергії, потрібні для будування народу в єдності, справедливості й мирі».
Папа Франциск звернувся з повчальним словом до єпископів Бангладеш під час зустрічі у Домі священиків-емеритів у Дацці. Єпископ Рима підкреслив, що бенгальські католики можуть пишатися своїм служінням убогим, зокрема по найбільш віддалених територіях та племінних спільнотах, яке вони несуть своїм освітнім апостольством, лікарнями, осередками здоров’я та різними іншими харитативними справами.
Еміненціє,
дорогі брати у єпископстві,
ось як добре нам перебувати разом! Дякую кардиналові Патрику (Д’Розаріо) за його вступні слова, в яких він представив різноманітну духовну й душпастирську діяльність Церкви у Бангладеш. Особливо мені сподобалося його посилання на далекоглядний душпастирський план 1985 року, який підкреслив євангельські засади й пріоритети, що керували життям та місією церковної спільноти у цій молодій державі. Мій особистий досвід з Апаресіди, яка розпочала континентальні місії в Південній Америці, переконав мене у плідності цих планів, що залучають весь люд Божий у процес розпізнавання та дій.
Реальність єдності [communio] перебувала у самому серці душпастирського плану й надалі надихає місійну ревність, яка вирізняє Церкву в Бангладеш. Ваше єпископське керування було позначене традиційним духом колегіальності та взаємної підтримки. У цьому дусі колегіальної любові мають свою частку ваші священики, а за їх посередництвом він поширився по парафіях, спільнотах і різноманітних апостольствах ваших помісних Церков. Він знаходить вираження у повазі, з якою ви у своїх дієцезіях провадите душпастирські візитації та виказуєте конкретну зацікавленість благом вашого народу. Прошу вас, будьте витривалими у цьому служінні присутності, яке може зміцнити зв’язок єдності, єднаючи вас із вашими священиками, які є вашими братами, синами та співпрацівниками у винограднику Господньому, а також із монахами та монахинями, які роблять свій істотний внесок у католицьке життя вашої країни.
Водночас я би вас просив виказати ще більшу близькість вірним мирянам. Треба підтримувати їхню дійсну участь у житті ваших помісних Церков, також і через канонічні структури, які роблять так, що їхні голоси стають вислуханими, а їхній досвід — належно оцінений. Розпізнайте і цінуйте належним чином харизми мирян, чоловіків та жінок, і заохочуйте їх, аби вносили свої дари у служіння Церкві та всьому суспільству. Я тут думаю про численних ревних катехитів у цьому народі, чиє апостольство незамінне для розвитку віри та християнської формації нових поколінь. Вони — справжні місіонери та молитовні провідники, зокрема у найвіддаленіших місцевостях. Звертайте увагу на їхні духовні потреби та невпинне виховання у вірі.
У ці місяці підготовки до наступного зібрання Синоду єпископів ми заохочуємо думати про те, як повніше зробити нашу молодь учасниками радості, правди і краси нашої віри. Бангладеш має благословення покликань до священства і чернецтва. Треба гарантувати, щоб кандидати були добре підготовлені до переказування багатств нашої віри іншим людям, особливо ж своїм ровесникам. У дусі єдності, що єднає покоління, допоможіть їм увійти з радістю й ентузіазмом у роботу, розпочату іншими, знаючи, що й вони самі колись будуть, своєю чергою, покликані її переказати.
Значуща соціальна активність Церкви у Бангладеш скерована на допомогу сім’ям, а особливо на старання підтримувати жінок. Люди цього народу знані своєю любов’ю до сім’ї, своєю гостинністю, повагою до батьків та дідів, а також турботою про старших, хворих і найслабкіших. Ці цінності були підтверджені та вознесені в Євангелії Ісуса Христа. Особливі вирази вдячності належать усім тим, хто працює у мовчанні, аби підтримувати християнські сім’ї в їхній місії щоденного свідчення Божої любові, яка єднає, та відкриванні сили Його відкуплення. Як зазначає адгортація «Ecclesia in Asia», «сім’я це не виключно об’єкт душпастирської турботи Церкви; вона також один із найбільш плідних євангелізаторів у Церкві» (п.46).
Важливою метою, визначеною в душпастирському плані, є те, що виявилося воістину пророчим, а саме — увага до вбогих. Католицька спільнота у Бангладеш може пишатися своєю історією служіння вбогим, особливо на теренах найбільш віддалених та у племінних спільнотах. Вона продовжує це служіння щодня, через своє освітянське апостольство, через свої шпиталі, клініки та центри здоров’я, і через різнорідність харитативних справ. Однак, особливо у світлі нинішньої кризи біженців, ми бачимо, як багато ще потрібно зробити! Натхненням для ваших діл допомоги потребуючим має бути пастирська любов, яка вимагає розпізнавати людські рани та великодушно відповідати кожному особисто. Працюючи над творенням «культури милосердя» (пор. «Misericordia et misera», 20), ваші помісні Церкви показують, що вони відкриті для вбогих, зміцнюють своє проповідування безконечного милосердя Отця і чималою мірою сприяють цілісному розвиткові своєї вітчизни.
Важливим моментом мого пастирського візиту в Бангладеш є міжрелігійна та екуменічна зустріч, яка відбудеться зараз після нашого зібрання. У вашому народі етнічна різнорідність відображає різноманітність релігійних традицій. Дієва участь Церкви у розвитку міжрелігійного порозуміння через семінари та дидактичні програми, а також через особисті контакти і запрошення, сприяє ширенню доброї волі та згоди. Неустанно прагніть будувати мости і розвивати діалог, оскільки ці старання не лише полегшують комунікацію поміж різними релігійними групами, але також збуджують духовні енергії, потрібні для діла будування народу в єдності, справедливості й мирі.
Коли релігійні очільники публічно єдиним голосом висловлюються проти насильства, переодягненого в релігійність, і стараються замінити культуру конфлікту культурою зустрічі, вони сягають до найглибших духовних коренів своїх різних традицій. Також вони справляють неоціненну послугу майбутньому своїх країн і нашого світу, навчаючи молодь шляхів справедливості: «треба підтримувати і промувати дозрівання поколінь, які дадуть відповідь на провокативну логіку зла терпеливим розвитком добра» (промова до учасників Міжнародної мирної конференції, Аль-Азгар, 28 квітня 2017).
Дорогі співбрати-єпископи, я вдячний Господу за ці хвилини розмови і братнього ділення. Також я радий, що ця апостольська подорож, яка привела мене у Бангладеш, дозволила мені пізнати життєздатність Церкви та місійний запал у цій країні. Представляючи Господу радощі й труднощі ваших місцевих спільнот, просімо разом про нове вилиття Святого Духа, аби Він обдарував нам «відвагою проголошувати Євангельську новину сміливо, голосно, завжди і повсюди, також і проти течії» (адгортація «Evangelii gaudium», 259). Нехай священики, монахині, богопосвячені та вірні миряни, довірені вашій пастирській опіці, знаходять постійно нову міць у своїх зусиллях, аби були «євангелізаторами, що проголошують Добру Новину не тільки словом, але насамперед життям, що перемінене присутністю Бога» (там само). Вам усім, із великою любов’ю, вділяю моє Апостольське благословення. Дуже вас прошу, не забувайте про мене молитися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
