Перший плід Святого Духа після любові

Роздуми до Слова Божого на вівторок Першого тижня Адвенту

Адвент — це час радісного очікування на прихід Господа. І ось перед нами одна з найпрекрасніших і найсвітліших молитов Ісуса Христа, Божого Сина. Молитва, наскрізь проникнута неймовірною радістю.

Найперше, молитва Ісуса відзначається спонтанністю, тому що вона промовляється у Святому Дусі: Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа (Йн 3,8). Це було спонтанне захоплення, якому Ісус підкорився повністю, за яким поринув усією своєю особою. Щойно Ісус розмовляв зі своїми апостолами, а вже за мить він увесь піднісся у молитві.

Знаємо, що перший плід Святого Духа після любові — це саме радість. Вона цілком захопила почуття Ісуса і виразилася у молитві прославлення. Веселитися, бути у стані радісного захоплення, близького до торжества, — це звичайне почуття у молитві. Це слово зустрічається у Біблії 84 рази, з яких 50 разів у псалмах та інших молитвах чи закликах до молитви. Найвідоміші приклади — це Магніфікат Марії (Лк 1,47) та молитва споглядання Авраама (Йн 8,56).

Така велика радість є плодом і початком зустрічі: Блаженні очі, які бачать те, що ви бачите. Коли бачимо і зустрічаємо людину, яку любимо, тоді серце переповнює те найсвітліше почуття. Так Марія зустріла Єлизавету у Святому Дусі, а наш батько у вірі, Авраам, побачив день Сина Божого.

Чим же возрадувався Ісус Христос у молитві? Перш ніж промовити молитву, Ісус спонукав своїх учнів до радості: радійте тому, що ваші імена записані у небесах (Лк 10,20). Господь уже споглядав своїх учнів у домі Отця, переживав ту зустріч із ними у небесах, в Отці. Так само урочисто і тріумфально лунає підсумок восьми блаженств: Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика у небесах (Мт 5,12).

Все це слід переживати у молитві з природною простотою дитини, якій усе даровано як незаслужений безкорисливий дар. Чи батьки люблять немовлят за «щось»? Ні, вони їх люблять просто тому, що то їхні діти. Саме це хоче підкреслити Ісус: Славлю тебе, ОТЧЕ, Господи неба і землі, бо втаїв Ти це від мудрих та розумних і відкрив те немовлятам. Так, ОТЧЕ, бо таким було уподобання в Тебе.

Божий Син розуміє, що все Йому передане, тобто дароване, Його Отцем. Отут і родиться синівська радість і молитва.