Цей текст є записом розмови з професором Яном Анджеєм Клочовським – викладачем філософії у Папській теологічній академії в Кракові, Польща.
Я би сказав, що християнський принцип такий: треба вийти від фундаментального ствердження «Хто бачить Мене – бачить Отця» (пор. Йн 14,9). Мусульмани кажуть, що є «три релігії Книги»: юдаїзм, християнство та іслам. Іншими словами, вони – не вживаючи цього визначення – кажуть: Слово стало Книгою.
Християни – з усією повагою до монотеїстів – кажуть: неправда. Слово не стало Книгою, воно стало Людиною, плоттю. Тобто: Книга є людською пам’яттю, в якій міститься те, як Бог випробовував людину, навчав її у Старому Завіті, а потім навчав життям і вченням Христа. Ми маємо дістатися цієї пам’яті й жити нею.
Можна зробити з Біблії «букву» і битися за літерки. А треба дістатися Духа.
Святий Павло сказав: буква вбиває, дух животворить (пор. 2 Кор 3,6). Можна зробити з Біблії «букву» і битися за літерки. А треба дістатися Духа. Вочевидь та «буква» записана людьми, живими людьми, які жили у конкретному світі. Євангелісти знали Ісуса або принаймні чули, як святий Марко – від Петра, і записали. Це є жива пам’ять Церкви, а ми маємо через цю книгу дістатися Бога, бо вона є шляхом, який провадить до особистого досвіду зустрічі з Ісусом.
Справжнє читання Святого Письма полягає в тому, що я забуваю, що це – книжка, й дістаюся самої реальності оповіданого.
Але це справді важкий шлях. Тому я завжди пропоную починати читати Святе Письмо з Євангелій. По черзі, Євангеліє за Євангелієм пізнаючи особу Ісуса Христа. Але водночас варто мати на увазі, що, наприклад, Євангеліє від Матея насичене посиланнями, досвідом Першого Завіту (я волію використовувати це визначення), його мисленням. І цей Перший Завіт збувається в Ісусі Христі.
Але що це значить – здійснюється в Ньому? Тобто сповнюється надія тих людей, які проходили свій вельми важкий життєвий шлях… Отже, читаючи це Євангеліє, варто зазирнути назад – якщо, наприклад, десь є цитований фрагмент псалму. Розіп’ятий на хресті, Ісус мовить: «Боже Мій, Боже, чом Мене покинув». Це справді Його слова – але разом із тим Він просто-напросто молиться псалмом. І тут є, по суті, процитований цілий псалом, в усій цій події… Прочитай той псалом! А в цьому контексті замислись, аби осягнути: а як виглядає твоє власне життя? Коли ти перебуваєш у якихось труднощах… Ісус перебував у СПРАВДІ важкій ситуації. І Він тобі показав, що означає насправді молитися. Як слова цього псалму стосуються твоєї життєвої ситуації? Отак шукай близькості зі Святим Письмом.
Починати слід із Нового Завіту, далі йти через пророцтва, ну і зрештою – та «книга історії людства», книга Першого Завіту відкривається для нас.
Справжнє читання Святого Письма полягає в тому, що я забуваю, що це – книжка, й дістаюся самої реальності оповіданого.
Порядок для читання книг Святого Письма я б рекомендував такий:
– Євангеліє;
– Діяння Апостолів;
– через Діяння й те, що там записано зі слів Павла, – переходити до Послань св.Павла.
Почитати, до кого конкретно він звертався. До ефесян чи коринтян. Поцікавитися, що там за люди, події, історія, аби ці назви перестали бути порожньою абстракцією. Ну, галати. А що таке галати? Що за люди там жили, що у них відбувалося… Про це розповідають Діяння Апостолів. Саме ця книга дає нам те, що німці звуть Sitz im Leben – «прив’язку до життя». І тоді, з якимось добрим коментарем (аби лиш добрим), читати це як цілісність.
Щодо почергового читання Євангелій, то йдеться про так звані «синоптичні», тобто «узгоджені», три перші. Натомість Євангеліє від Йоана – це окрема тема, і його варто читати окремо, з його листами. А книгу Одкровення то й узагалі можна відкласти на старість… після 60 років. Трохи жартую, але якщо зопалу кинутися на Апокаліпсис, то почнеш кругом вишукувати вказівок на кінець світу, або ще чогось.
Щодо практики запитати Бога про щось, а потім відкривати Святе Письмо – «яку відповідь Ти мені даси, Боже», – то це зовсім не якийсь новочасний винахід. Це вельми стародавня практика молитви. Чи ми не примушуємо цим Бога, не спокушаємо Його таким «вимаганням відповіді»? Я вважаю, що це так, але це не страшно. Бо, по суті, кожна серйозна розмова, навіть між людьми, є якимось викликом чи провокацією. Бо якщо цього немає, то немає самої розмови, є тільки абияке чесання язика, обмін порожніми звуками. А ми ж говоримо про РОЗМОВУ.
По суті, кожна серйозна розмова, навіть між людьми, є якимось викликом чи провокацією.
В чому полягає різниця між «спокушанням Бога» і ревним випитуванням у Нього, яка Його воля? Кохані, все просто. Якщо я це роблю механічно, без віри – тобто без істинного ввіряння себе в цю мить Святому Духові, – якщо я це роблю, немовби виконую якусь магічну практику, то воно взагалі нічого не варте. Таким само способом можна розгорнути «Річ Посполиту»… або будь-яку іншу щоденну напаковану словами газету, і «запитувати відповіді». Отже, справжнє запитування від дурниці відрізняє віра.
При цьому я би був далекий від того, щоби пов’язувати трактування якогось вичитаного рядка як абсолютної зобов’язальної істини. Такі відповіді завжди варто «проконсультувати» зі спільнотою або своїм духовним отцем, якщо вони мають стати основою для прийняття якогось рішення. На рівні: відкрив Книгу – прочитав – маю вступити до домініканців… Такі вказівки потрібно сприймати згідно з самим Святим Письмом: бо пророцтва не пишуться «для однієї людини», сам можеш щось не те витлумачити. Як це не раз бувало. Потрібно радитися з Церквою… особливо тим, хто «читає у Святому Духові». Дух Святий, знаєте, і в Церкві буває…
А якщо розгортаєш Святе Письмо, читаєш якийсь вірш і геть нічого не розумієш, – то… розгорни Писання на якійсь іншій сторінці! Бо, видно, це не твій вірш, не для тебе на цю мить призначені слова.
Варто іноді сприймати почуте Слово як «загальні правила дорожнього руху», а не виключно як «червоне» чи «зелене» світло на своєму шляху.
Ну а якщо раптом, сидячи на св.Месі, слухаєш Євангеліє дня й нічого не розумієш із почутого – то це, насамперед, провина не Євангелія, а твоя. Чи то погано слухав, чи просто не готувався до св.Меси (а взагалі знаєш, що потрібно до неї ГОТУВАТИСЯ?). А по-друге, потрібно помолитися. Бо, може, ти просто не надто уважно слухав і якесь ключове для себе слово пропустив.
Або – може, то було «Євангеліє на вчора», а ти не зумів дати на нього відповідь. Або – запам’ятай ці слова, то вони можуть знадобитися тобі завтра! Форм використання Слова Божого є дуже багато. Не варто бути зв’язаним і обмеженим у підходах до нього. Уникати сприйняття Слова Божого як дії якогось магічного механізму. Бути живим у сприйнятті Живого Слова.
Порівняння до цієї ситуації можна вжити таке. На дорогах маємо світлофори: червоне, жовте, зелене світло. Але крім них, ще є загалом «правила дорожнього руху». Отож варто іноді сприймати почуте Слово як «загальні правила дорожнього руху», а не виключно як «червоне» чи «зелене» світло на своєму шляху.
фінансово.
Щиро дякуємо!
