Ватиканіст Андреа Ґальярдуччі, прислухаючись до розмов, які останнім часом чути у ватиканських коридорах, у своєму блозі Monday Vatican розмірковує, якою може бути кадрова політика Папи Лева XIV, що гратиме визначальну роль у його понтифікаті.
Минулого тижня почали ширитися чутки про майбутнє архієпископа Едґара Пеньї Парри, заступника (Sostituto) Державного секретаря; подейкують, що багаторічний керівник «папського апарату» стане наступним Апостольським Нунцієм в Італії.
Якщо це підтвердиться, у кадрових призначеннях Ватикану почнеться масштабний «ефект доміно» — від Державного секретаріату до Префектури Папського дому, що фактично означатиме оновлення уряду.
Однак один ключовий елемент залишиться незмінним: кардинал П’єтро Паролін на посаді Державного секретаря.
Розглянемо все по порядку.
Від самого обрання Лева XIV ходили чутки, що Папа замінить Державного секретаря. Заступник (Sostituto) — це впливова посада в Римській курії, яка вимагає чи не найтіснішого щоденного контакту та співпраці з Папою; він керує справами і відповідає за реакції понтифіка на різноманітні запити.
Фактично, через заступника проходить усе; до того ж, він єдиний високопосадовець, який може регулярно заходити до Папи без попереднього запису.
Тож цілком логічно, що Папа Лев XIV хотів би бачити на цій посаді людину, яку він знає і якій довіряє, а не того, хто залишився у спадок від його безпосереднього попередника.
Проте Лев вирішив не призначати заміну Пеньї Парри негайно. На це було щонайменше дві вагомі причини. По-перше, Лев XIV прагнув повної передачі справ, а тому хотів розібратися в усіх документах і питаннях, якими займався заступник, перш ніж проводити ротацію.
По-друге, переведення Пеньї Парри з посади заступника — справа непроста, адже єдиним реальним підвищенням для нього є кардинальство. З цієї причини також розглядалася посада голови Дикастерію.
Натомість дедалі більшої популярності набуває ідея призначити його Нунцієм, тобто повернути на активну дипломатичну службу. Дехто згадував про престижну нунціатуру в США, але призначення венесуельського посла у Вашингтоні, ймовірно, було би складним кроком.
Нунціатура в Італії — престижна, але більш віддалена від владних коридорів Ватикану посада, ніж це може здатися з огляду на географію. Пенья Парра став би третім поспіль неіталійцем на цій посаді після того, як Папа Франциск, призначивши архієпископа (згодом кардинала) Черріга у 2017 році, порушив давнє неписане правило, згідно з яким Нунціатуру в Італії мав очолювати італієць.
Якщо Пенья Парра стане Нунцієм в Італії, це означатиме, що нинішній Нунцій, архієпископ Петер Ражич, отримає нове призначення.
Цією посадою має стати посада префекта Папського дому, про що вже давно ходили чутки. Таким чином Лев XIV відновить роль голови своєї «родини», тоді як для нинішнього регента, монсеньйора Леонардо Сапієнци, ймовірно, знайдуть нову посаду, а його місце посяде нинішній віцерегент, отець Едуард Даніанг Даленг, августинець.
Також говорять про нове призначення для архієпископа Пола Річарда Ґаллагера, ватиканського «міністра закордонних справ», який може залишити дипломатичну службу, щоб очолити один із куріальних Дикастеріїв. Це вже не буде, як подейкували раніше, посада префекта Дикастерію цілісного людського розвитку; її натомість пророкують кардиналу Жану-Клоду Оллерішу, якого викличуть із Люксембургу.
Крісло заступника таким чином залишиться вакантним.
Це означатиме відкрите місце для архієпископа Ґабріеле Каччі, нинішнього спостерігача Святого Престолу при ООН. Качча був асесором у Державному секретаріаті, коли Паролін обіймав посаду заступника секретаря у справах стосунків з державами; вони були висвячені в єпископи і вперше призначені Нунціями одночасно — у 2009 році.
Однак тріумфальне повернення Каччі до Рима не гарантоване.
Качча також вважається головним кандидатом на посаду Нунція у Вашингтоні, і в обох випадках він мав би рішучу підтримку кардинала Пароліна, який міг би працювати з другом у Римі або покладатися на довірену особу в управлінні відносинами зі США у цей особливо делікатний історичний момент.
У всіх цих сценаріях кардинал Паролін постає явним переможцем.
Усі думали, що Лев XIV замінить Державного секретаря, але ця зміна не тільки не відбулася, а й навіть не видається близькою. У час, коли щонайменше п’ять голів відомств мають отримати заміну через досягнення пенсійного віку — Черні, Семераро, Рош, Кох, Фаррелл (плюс Ю Хун Сік, якому в листопаді виповнюється 75 років), — заміна ще й Державного секретаря або решти команди створила би надто великий вакуум влади і ще складніші виклики для управління.
Таким чином, Паролін залишається спадкоємною фігурою.
Якщо Ражич стане префектом Папського дому, це задовольнить давнє побажання Державного секретаріату, де завжди воліли, щоб «родину» Папи очолював дипломат. Варто нагадати, що саме Префектура Папського дому, а не Служба протоколу Державного секретаріату, керує офіційними аудієнціями, на яких Папа приймає глав держав та урядів.
Якщо Качча стане заступником або Нунцієм, Паролін працюватиме з довіреною людиною. Якщо Пенью Парру справді призначать Нунцієм в Італії, Паролін залишиться єдиною особою з сильним впливом в Апостольському палаці, тоді як його заступник отримає переведення, яке навіть не передбачає підвищення, а тому скидається на покарання.
Папу Франциска часто називали «папою сюрпризів», але понтифікат Лева вже продемонстрував, наскільки несподіваним він може бути. Тож, можливо, і щодо посади заступника варто очікувати, що Лев XIV обере когось із лав ватиканських дипломатів — довірену людину з-поза меж Державного секретаріату або принаймні з-поза меж будь-яких упереджених уявлень.
Це продемонструвало би волю і здатність Папи розрізняти управлінські рішення, які він може делегувати, і ті, де пріоритет належить особистим стосункам і довірі.
Безумовно, призначення Лева XIV свідчать про іншу природу і підхід до вирішення проблем, порівняно з попереднім понтифікатом. Якщо Франциск любив розділяти, створювати асиметрію в управлінні і «перемішувати карти», то Лев XIV воліє об’єднувати, підтримувати згуртованість і покладатися на тих, хто добре знає територію чи процедури.
Уподобання Лева в цьому плані засвідчило і призначення минулого тижня чотирьох нових єпископів-помічників Римської дієцезії — усі вони римські священники. Цей вибір суперечить тенденції Папи Франциска, який призначав дієцезіяльних єпископів ззовні.
Про це також свідчить обрання архієпископа Філіппо Янноне префектом Дикастерію в справах єпископів.
Це підтверджує і вибір його особистих секретарів — молодих і без будь-якого досвіду роботи в Курії.
Якщо це загальна лінія Папи, то на ключових посадах можна очікувати на сюрпризи. Зміна поколінь, імовірно, буде повільною, але вона також може призвести до появи нових облич у керівному апараті Церкви.
Коли це станеться, ми перестанемо шукати спадкоємність чи розрив із попереднім понтифікатом.
Це буде просто понтифікат Лева XIV.
фінансово.
Щиро дякуємо!
