Піст не спасає

Роздуми над Божим Словом на п’ятницю після Попільної Середи

Навколо Йоана Хрестителя утворилося коло учнів — людей, особливо наближених до його вчення. В історії Вибраного народу це було звичайним явищем: навколо пророків (наприклад Ісаї) часто громадилися групи учнів, які були послідовниками вчення пророка. Були такі учні і в Йоана Предтечі. Він провадив дуже аскетичне життя і його учні, звісно, вчилися цьому у Хрестителя. Аскетизм присутній майже в кожній релігії. Однак аскетизм не може бути метою духовного шляху: він є одним з інструментів, засобів, завдяки якому наша зранена гріхом людська природа може навчитися приборкувати свої пристрасті щоби служити Богові.

Відповідає учням Йоана на закид «Чому ми […] багато постимо, а Твої учні не постять?», Ісус посилається на слова самого Йоана Хрестителя. Адже той казав про Ісуса так: «Хто має молоду, є молодим, а друг молодого, стоячи поряд і слухаючи його, радіє від голосу моло­дого. Оце і є моя радість, вона те­пер сповнилася. Йому належить зростати, а ме­ні — меншати» (Йн 3, 29-30).

У своїй відповіді Ісус вказує нам істинний сенс посту: «Чи можуть гості весілля сумувати, поки молодий з ними?» Відданість Богу починається не з виконання релігійних і аскетичних практик. Спершу є відкриття Бога як Улюбленого — Нареченого своєї душі, радість перебування з Ним; лише потім приходить усвідомлення того, що гріх, також і мій особистий, є причиною смерті Христа. І тому учень Христа постить у п’ятницю, бо в цей день гріхи, також і мої власні, прибили Того, кого полюбила моя душа, до хреста, завдаючи Йому смерть.

Аскетичні практики важливі, але не можна їх переоцінювати. Спасає не піст, спасає — Христос.