Томас Мертон зрозумів, що позичений у друга фотоапарат Canon FX, ‑ це інструмент, завдяки якому можна показати «непомітні речі» та «створювати нові світи».
«Семиярусна гора» Томаса Мертона (його бестселер-автобіографія, видана в 1948 р., тобто, через сім років після того, як він прийшов до Гефсиманського абатства) зробила так, що члени покоління бітників (1950-1960 рр.) почали розглядати релігійне життя не тільки як частину контркультури, але і як реальний елемент буття. А фотографії дозволили йому — як і тим, хто їх дивиться — замислитися над незначними на перший погляд речами.
Мертон зрозумів, що позичений (у Джона Говарда Ґріффіна, письменника, фотографа і захисника громадянських прав) Canon FX є інструментом, який дозволяє показати «непомітні речі» та «створювати нові світи».
Книжки про фотографії Мертона
Про фотографії Мертона написано багато книжок. Починаючи від знаменитого твору Естер де Ваал «Реколекції з Томасом Мертоном: семиденна духовна подорож» (чудово компонується з фотографіями монаха), книжки Ральфа Ежена Метьярда «Отець Людвік: Фотографії Томаса Мертона» там є ще й фрагменти листування Метьярда з Мертоном), аж до «Географії святості» Дебі Прасад Патнайк, де добірка фотографій надрукована разом з фрагментами творів.
Усі ці автори поділяють одну думку: погляд Мертона крізь об’єктив камери завжди був точним, простим, неінвазивним, завжди справжнім. Це був специфічний, монастирський (або радше — трапістський) підхід до фотографії.
Монастирські фотографії Мертона
Сказати, що фотографії Мертона є монастирськими, також означає сказати, що вони є плодом споглядання sensu stricto. Маленький об’єктив у руках монаха — на противагу гігантським вітражам собору. І так, як вітраж перетворює світло на метафору присутності Бога в світі, так невеличкий об’єктив камери дозволяє показати світ таким, яким він є насправді.
Обидва підходи до світла ‑ містичні.
Фотографії Мертона показують головну мету мистецтва фотографії. Замість того, щоб зупинити швидкоплинність миті, предмета або простору, споглядальна фотографія спрямована на перетворення кадрів і ситуацій у послання про усамітнення та вбогість.
Простота, яку можна побачити в фотографіях Мертона, є лише ствердженням речей такими, якими вони є, в їхній простій, скромній, делікатній нормальності. У такому погляді на реальність об’являється Бог.
Фотографії трапіста можна трактувати як memento mori XX сторіччя. Його портрети звичайних речей — стіни, старого колеса диліжанса, дерев’яного хреста посеред поля, одинокого стільця, молотка, бляшаного відра — надають сенс всім створеним речам і водночас показують неминучий хід часу. Сама «буденність» цих об’єктів, яких не оминув спостерігач, була ключем, що відкриває двері до споглядання.
«Мені здається, що містицизм найбільше розквітає серед простоти. Така містика, щоби розквітнути, повинна якнайшвидше позбутися всіх претензій на те, що вона взагалі містична», — писав Мертон до свого друга Джона Ч. С. Ву.
Тиші фотографії для споглядального ока достатньо, щоб виявити трансцендентність здавалося б несуттєвих речей.
Фотографії Мертона, зняті Джоном Говардом Ґріффіном, опупубліковані за згодою Merton Legacy Trust та Центру Томаса Мертона, Bellarmine University.
Особлива подяка д-ру Полу Пірсону з Центру Томаса Мертона в Університеті Беллармін та Merton Legacy Trust за надану можливість публікувати фотографії в інтернеті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
