Непрощене «вилазить» в осуджування

Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІ тижня Великого Посту

Ісус Христос підносить нам планку досить високо: «Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний». Ми не можемо осягнути такої досконалості — прощати завжди, бути завжди милосердними. Я маю справу з певними християнами, які свято переконані, що ніколи нічого злого іншим не зробили. Не треба говорити, що такі люди проявляють багато незадоволення вадами і гріхами інших людей. Перебувають в ілюзії, що осягнули ідеал і тому вже мають право судити інших.

Цей гріх — осудження інших — живе і квітне в нас лише тому, що ми самі ще не змогли прийняти милосердя Божого. Непробачену вину спихаємо у підсвідомість, намагаємося про неї забути — і справді забуваємо; проте вона не зникає лише тому, що ми її не бачимо. Вона залишається у нашому несвідомому і звідти нагадує про себе саме тоді, коли ми бачимо в інших людях той же самий гріх. Він провокує те, що забута і не віддана Божому милосердю провина знову нагадує нам про себе — вже не через докори сумління, а через незрозумілий біль, нехіть до того, хто чинить цей гріх.

Спосіб вилікуватися від прагнення осуджувати — лише один: смиренно прийняти милосердну любов Божу до себе, коли ми каємося в цьому гріхові.