У другій адвентовій медитації, виголошеній у присутності Папи й кардиналів, проповідник Папського дому о.Роберто Пазоліні говорив про будування єдності Церкви, яке не означає стирання різноманітності.
Він застеріг від ризику «уніфікованого мислення», як у тоталітарних режимах, а також від крайніх поглядів традиціоналізму та прогресивізму в Церкві, закликавши повернутися до серця Євангелія, пише Vatican News.
1 проповідь
Свідками якої єдності ми повинні бути? І як запропонувати світові достовірне сопричастя, яке не є просто загальним закликом до братерства? Ці питання були в основі другої з трьох адвентових медитацій о.Роберто Пазоліні. Тема цих роздумів: «Очікувати і прискорювати настання Дня Господнього».
Вавилонська вежа і страх розсіяння
Після першої медитації 5 грудня, присвяченої Парусії Господній, о.Пазоліні розвинув свої роздуми навколо трьох образів: Вавилонської вежі, П’ятдесятниці та відбудови Єрусалимського храму.
Перший образ — укріплене місто й дуже висока вежа — символізує людську родину, яка після Потопу намагається подолати «страх бути розвіяними». Однак цей проєкт містить «смертельну логіку», оскільки єдності прагнуть «не через злиття відмінностей, а через одноманітність».
«Це мрія про світ, де ніхто не вирізняється, ніхто не ризикує, все передбачувано», — зазначив проповідник Папського дому, наголошуючи, що вежа була збудована не з неправильного каміння, а з ідеально однакової цегли. Результатом є одноманітність — але удавана й ілюзорна, оскільки вона «досягається ціною усунення окремих голосів».
Тоталітаризм і алгоритми
Цим проповідник посилався на сучасність, а саме на тоталітаризм ХХ століття, який нав’язував «однакове мислення», придушував і переслідував інакодумців. Однак «щоразу, коли єдність будується шляхом придушення відмінностей», — додав він, — «результатом є не сопричастя, а смерть».
Навіть сьогодні, «в епоху соцмереж і штучного інтелекту», не бракує загроз, пов’язаних з уніфікованістю; навпаки: вони набувають нових форм, у яких алгоритми створюють «однакові інформаційні бульбашки», передбачувані шаблони, що зводять людську складність до стандартів; платформи, що прагнуть швидкого консенсусу, карають «рефлексивну опозицію».
Це спокуса, яка «не щадить навіть Церкву», — зазначив капуцин, нагадуючи, як часто в історії єдність віри плутали з уніфікацією, на шкоду «повільному ритму спілкування, який не боїться конфронтації та не стирає нюансів».
Відмінності — це граматика існування
Тим часом світ, побудований на утопії ідентичних копій, «є протилежністю творіння», бо «Бог творить, відокремлюючи, розрізняючи, диференціюючи» світло від темряви, воду від землі, день від ночі. У цьому сенсі «відмінність — це сама граматика існування», а відмова від неї означає редукування «творчого імпульсу» в пошуках хибного відчуття безпеки, яке насправді є «відмовою від свободи».
Бог повертає гідність особистостям
Змішання мов, яким Бог відповідає на Вавилонську вежу, є, отже, не покаранням, а «терапією», — знову підкреслив проповідник Папського дому. Бог «відновлює гідність окремих особистостей», знову пропонуючи людству «найцінніше благо» — «можливість не бути всім однаковими». Бо «немає спілкування без відмінності».
П’ятдесятниця — символ спілкування
Другий образ, П’ятдесятниця, є символом єдності попри відсутність одноманітності. Апостоли говорять різними мовами, а слухачі розуміють їх, бо «різноманітність залишається, але не розділяє»; відмінності не усуваються для створення єдності, а перетворюються «на тканину ширшого єднання».
Без скорочень консерватизму та некритичних інновацій
На завершення реколекціоніст представив третій образ — Єрусалимський храм, який не раз руйнували та відбудовували. Кожна відбудова, зазначив о.Пазоліні, «ніколи не може бути лінійною подорожжю», бо складатиметься з «ентузіазму та сліз, нових імпульсів і глибоких прагнень». Все це становить «цінний компендіум» для розуміння «вічної потреби» в оновленні Церкви — яку добре втілює св.Франциск Ассізький. Церква покликана постійно відбудовуватися, щоб розкривати «красу Євангелія», залишаючись вірною собі та водночас «служачи світові».
Церква, яка оновлюється, — це та, яка може «прийняти різноманітність» і здатна до «справжньої духовної боротьби», вільної від «скорочень чистого консерватизму та некритичних інновацій». Так само, як ізраїльтяни після повернення з вавилонського полону відбудовували стіни Єрусалима, не ховаючи мечів, так і кожен повинен працювати над оновленням Церкви, бувши готовим до духовної війни. І — як ізраїльтяни — кожен відповідає за свою частину будівництва.
Другий Ватиканський Собор і «Весна Духа»
Отець Пазоліні присвятив завершення роздумів Другому Ватиканському Собору: через 60 років після цього зібрання, названого «Весною Духа», ми бачимо як «занепад практик, кількості та історичних структур християнського життя», так і нові рухи Духа, що проявляються в «центральності Божого Слова». Він сказав, що синодальний шлях став «необхідною формою», а християнство процвітає в багатьох регіонах світу.
Повернення до серця Євангелія
«Спад, — пояснив проповідник, — стає падінням, коли Церква втрачає усвідомлення своєї сакраментальної природи й розглядає себе як соціальну організацію, зводячи віру до етики, літургію — до виступів, а християнське життя — до моралізації». Тим часом — поза ідеологічними позиціями, такими як традиціоналізм і прогресивізм, — цей спад може стати часом благодаті у той момент, коли Церква повертається до серця Євангелія, відходячи від людських стратегій, від розбіжностей, які розділяють і роблять будь-який діалог безплідним, та від «миттєвих і легких рішень».
фінансово.
Щиро дякуємо!
