Коли нам відкривається таємниця Бога

Роздуми над Словом Божим на вівторок V тижня Великого Посту

“Бо коли не повірите, що Я є, то помрете у ваших гріхах”. А вони запитали Його: “Хто Ти?” Сказав їм Ісус: “Я — Початок, що й кажу вам”.

У розмові з фарисеями Ісус називає себе потаємним іменем Бога. Це ім’я, яке Господь об’явив Мойсеєві, для кожного єврея було настільки святе, що, зустрічаючи Його при читанні Закону чи Пророків, вони повинні були заміняти його словами, які означали прикмети Божі. Наприклад: Адонай, що означає «пан».

Ім’я ЯГВЕ означає при буквальному тлумаченні: Той, Хто Є.

Для вуха сучасної людини це святе ім’я Бога звучить як тавтологія (повторювання). Тобто здається, що воно нічого не означає, ні про що не говорить.

Ми часто забуваємо, що ми існували на землі не завжди. Існує конкретний початок нашого існування. Скажімо, для нас це момент, коли ми були зачаті в лоні нашої матері. Ми знаємо історію, знаємо, що людство існувало тисячі років ще до нашого народження і нам це здається дуже великим часом. Ми не думаємо про те, що порівняно з існуванням планети Земля, час існування людства такий малий як одна хвилина порівняно з добою у 24 години. А ще подумаймо про мільярди років існування Всесвіту. Існує гіпотеза про Великий Вибух, який мав дати початок існуванню Всесвіту; але що було до нього?… Бог є початком усякого існування. Він — початок, а ми далі: «У Ньому бо живемо, рухаємося й існуємо» (Діян 17, 28), як каже святий Павло. Господь постійно підтримує наше існування своєю дією. Ми про це не думаємо, як часто забуваємо, наскільки потребуємо повітря, щоб жити…Бог є Той, хто дає існування, але сам не має ні початку, ні кінця. Він не отримав існування ні від кого: Він сам існує і для свого існування Йому ніщо непотрібно.

Це ім’я Боже було таємничим, святим. І ось тут їм, фарисеям, які добре знали, що означає це ім’я, Ісус відверто називає цим іменем себе самого : «Бо коли не повірите, що Я є, то помрете у ваших гріхах«. Ісус відкриває їм також, що подією, тобто знаком, який має підтвердити Його об’явлення себе як Бога, є момент Його розп’яття і смерті на хресті: «Коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що (це) Я є».

Так, коли Ісус Христос помер на хресті, сотник засвідчив: «Це справді був Син Божий!» (Мт 27, 54).

Старий Заповіт вчить людину, що ім’я Бога є святою Таємницею. Бог є таємницею.

Його ім’я не можна вимовляти навіть при читанні молитов, бо завжди є небезпека вимовити Його суєтно. Святая Святих — особливе місце в Єрусалимському храмі — було відділене від інших частин храму завісою, за яку міг заходити лише визначений священник в особливі дні. Коли Ісус помирає на хресті, ця завіса розривається навпіл згори донизу (див. Мт 27, 51).

Євреї свято зберігали дистанцію щодо Бога. Закон Мойсея в цій справі був необхідним вихователем. До того часу, поки прийшов Спаситель, людину від Бога розділяла прірва, яку утворив гріх.

Гріх, який є в нас, робить нас зухвалими також і стосовно Бога. Це не просто зухвалість, як зухвалість щодо іншої людини — це постійна постава нашого серця, яку годі усунути самій людині. Наша гординя — це такий стан деформації серця, що деформує і наше сприйняття добра, правди та самого Бога. Ми можемо пізнавати добро, любов, істину; але все ж таки наш егоїзм поводиться з цією правдою подібно до того, як заломлюється промінь світла, переходячи з речовини з однією щільністю до іншої. Отак і правда викривлюється на вході до нашого серця.

Бог не боїться за себе, але боїться за нас. Тому Господь привчив нас через Старий Заповіт переживати Його як неосяжну для людини таємницю. Але Ісус ясно відкриває себе на хресті. Чому? — бо Хрест Ісуса зцілює нашу душу.

Якщо ми приймаємо хрест Ісуса Христа, ми одночасно приймаємо ліки від вад нашого серця і нашого розуму, що деформують сприйняття Бога і світу. Таємниця Бога відкривається для нас лише тоді, коли ми дивимося на Нього і на світ через хрест Його Сина. Це не Господь не хоче себе об’явити — це гріх, який діє в нас, не дозволяє нам Його прийняти та довіритися любові Божій.