Роздуми над Першим читанням на четвер V тижня Великого Посту
Того часу припав Аврам на лице своє до землі, а Бог сказав до нього: «Ось Мій союз із тобою: ти бо станеш батьком численних народів. Отож уже більше не зватимешся Аврам, лише Авраам буде твоє ім’я, бо батьком численних народів Я тебе зроблю. Я зроблю тебе дуже-дуже плодовитим, виведу з тебе народи, навіть царі вийдуть із тебе.
І встановлю Я Мій союз між Мною й тобою, і між твоїми нащадками, в їхніх поколіннях, як союз вічний, щоб бути Богом тобі й нащадкам по тобі. Я дам тобі і твоїм нащадкам край, де ти ходиш як чужинець, всю Ханаан-землю у вічне посідання, і буду їм Богом».
Далі сказав Бог до Авраама: «Ти берегтимеш союз Мій, ти й твої нащадки, в їхніх поколіннях».
Бут 17, 3-9
Аврам перед Богом – мовчить, падає на землю долілиць. Слова іноді непотрібні, жести говорять самі за себе.
Говорить лише Бог, і Його мова щедра – Він обіцяє і обіцяє, пов’язує себе з Авраамом і його нащадками назавжди. Від народу Бог вимагає не так уже й багато. Цей союз є щедрим жестом самого Бога, текст постійно повторює: «Союз Мій».
Початок промови Бога важко перекласти, бо буквально текст каже: «Я – ось завіт Мій із тобою». Після всіх обітниць Господь каже: «І буду їм Богом». Ці два ствердження говорять важливу річ: союз із Богом стоїть вище за всі обітниці. Бути Божим народом значить більше від землі, від численного й визначного потомства. Справжнє багатство Божого народу — сам Господь Бог, а не Його дари…
О Господи, вчи мене бути Твоїм!
фінансово.
Щиро дякуємо!
