Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори

30 людських доль за дротами 11 таборів Третього Райху. Про них — виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори».

Проект представили 8 травня — у день завершення Другої світової війни у Європі. Виставка розміщена біля будівлі Головпоштамту, повідомляє прес-служба Українського інституту національної пам’яті.

Вихідці з України були і в Аушвіці, і в Бухенвальді, і в Дахау, і в Равенсбрюку, в інших концтаборах нацистської Німеччини. Через те, що Україна не була незалежною, ми не знаємо, скільки наших співвітчизників пройшли нацистські «млини смерті». Але український вимір концтаборів ілюструють долі українських в’язнів,

«Полонені червоноармійці, примусові робітники, учасники визвольного руху, духовенство, жінки й навіть діти – таким був їх український контингент. За колючим дротом опинялися й інші мешканці України: євреї, кримські татари, роми. І кожній із цих спільнот нацизм готував свою долю», — коментує один із авторів виставки історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун.

Остарбайтер Ігор Маліцький потрапив до концтабору ще неповнолітнім юнаком і пройшов пекло Аушвіца і Маутхаузена. Ганна Стрижкова дворічною дитиною опинилася в Аушвіці, де її використовували як донора крові. Провідник ОУН Степан Бандера провів три роки в одиночній камері концтабору Заксенхаузен за те, що відмовився відкликати Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Генерал-майора Червоної армії Семена Ткаченка нацисти схиляли до співпраці, але він став очільником табірного підпілля.

Історії, наведені у виставці, говорять: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму. У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації і навіть у, здавалось, безнадійних умовах наважувалися на втечі, бунти й повстання, готові були пройти пішки тисячі кілометрів, аби повернутися на Батьківщину. Відвідувачі виставки зможуть ознайомитись з цими історіями, які підготували наукові співробітники Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак, Олеся Ісаюк та Ігор Бігун.

Льотчика штурмової авіації капітана Володимира Шепетю кинули до «блоку смертників» концтабору Маутхаузен за втечу, але він утік вдруге. Єврею з Херсонщини Аркадію Вайспапіру нацисти готували смерть у таборі знищення Собібор, але він повстав разом з іншими приреченими — і вижив.

«Хочеться забути багато речей, але пам’ять не дає попрощатися з цими важкими моментами в житті, не дає забути і те, що приходилось розсівати по полю людський прах з печей концтабору», — каже Анастасія Гулей, колишня ув’язнена концтаборів Аушвіц, Берген-Бельзен, голова Української організації борців антифашистського опору (колишніх політичних в’язнів фашистських концтаборів).

У виставкових полотнах, які представлять громаді, є історії людей, яких «батьківщина» не приймала. Колишні в’язні нацизму в Радянському Союзі мусили пройти через доволі принизливу процедуру державної перевірки у фільтраційних таборах НКВД. За тими, хто пройшов полон, ще довго після війни зберігалися підозри. А дехто, як онучка Івана Франка Віра, після гітлерівського концтабору потрапила у табори ГУЛАГу.

Виставка «Тріумф людини. Українці, які пройшли нацистські концтабори» розповідає й про те, що українці не тільки страждали: від рядового солдата до генерала були серед визволителів Аушвіца – найбільшого табору, який став уособленням кривавої системи концентраційних таборів СС. Майбутній засновник Міжнародного комерційного арбітражного суду України Ігор Побірченко на своєму танку першим увірвався на територію концтабору.

«В цій виставці — про те людське, що нездатна знищити жодна система. Про небайдужий погляд, розказану казку, простягнуту руку, розділений окраєць хліба. Про силу волі, віри і любові. Про перемогу надії. Про тріумф людини», — говорить Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті.