Україна

«Тато, мама, Бог і я». Хода на захист сім’ї (оновлено)

Czytać po polsku

03 Червня 2018, 15:30 2770 Ірина Єрмак
фото: Віктор Залевський

Третя Всеукраїнська хода на захист дітей та сім’ї пройшла Києвом у суботу 2 червня 2018 року. Маршрут пролягав через серце української столиці — від Софійської площі через Майдан і по Грушевського, до Верховної Ради та Маріїнського палацу.

Ходу організувала Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, представники якої були на сцені на початку акції і на сцені на завершення Ходи. Не раз згадували покійного архієпископа Петра Мальчука, який «придумав» цей спосіб проявити підтримку традиційних цінностей. Не так давно (27 травня) згадували вже другу річницю його смерті, у київському співкафедральному храмі св.Олександра була Служба Божа, виставка і концерт його пам’яті. Він лише «вкинув» це зернятко задуму, а тепер, як то кажуть, дивиться з небес, як зростає його ініціатива. Навряд чи можна сказати, що три роки тому, коли все започатковувалося, сім’я і християнські цінності не були під загрозою, — однак, думаю, можна ствердити, з огляду на розвиток подій, що задум всеукраїнської акції на підтримку сім’ї виявився воістину пророчим…

 

 

Поки на сцені тривали виступи і співи, люд Божий потихеньку збирався біля Святої Софії. Час від часу ведучі акції називали прибулих, і на всю площу лунало: вітаємо Хмельницький, Одесу, Запоріжжя… вітаємо Закарпаття… вітаємо Вінницю, Чернігів… деякі групи навіть самі підходили до сцени і казали: а нас не назвали, назовіть! Реєстрації прибулих не робили, тому ведучі не могли «зачитати список»; натомість тим, хто доїжджав і доїжджав, було важливо, щоб інші почули: тут не тільки Київ та околиці, тут насправді Всеукраїнська хода. Без жартів.

Коли колона рушила, її вели кілька автомобілів Радіо Марія, «розкиданих» по маршруту. Директор РМ о.Олексій Самсонов зізнався учора, що це був перший такий експеримент — налагодити трансляцію через радіомережу і водночас вести колону завдяки «звуковій єдності». Справді, велика радість, що все вдалося: після Ходи я розмовляла з різними людьми, які слухали трансляцію наживо в себе по домівках — отже, було єднання з акцією через ефір; а й у самій Ході, хоч вона розтягнулася чи не на весь центр, було більше єдності. Зазвичай у довгих процесіях (усі, хто ходив, знають) хвіст поняття не має, що там каже чи робить голова. Ведучі або високі представники можуть виголошувати попереду які завгодно мудрі слова, але позаду будуть розмови про те, які справи в куми і що нового можна купити в супермаркеті…

Втім, як хто хоче про своє побалакати, то йому ніхто не завадить. Натомість у цій ході люди переважно йшли і слухали. Якщо хтось був задалеко від машини з колонками, то було по-різному. Парафіяльні (або спільнотні, судячи з однакових футболок) групки ішли разом, час від часу вигукуючи гасла, хто яке ніс.

 

 

Цікавим було відзначити кілька моментів. Один — що католицькі групи і парафії, які приїжджали переважно зі своїми ченцями, черницями і священиками, нагадували паломництво. Зокрема тим, що голова колони веде акцію, читає гасла чи молитву або провадить спів, а в паломницькій колоні між тим тривають розмови з духівниками, або й просто «подорожні сповіді». І хоч я не бачила всієї колони загалом, але «розмов про базар», характерних для довгих процесій, помітити не вийшло… І це було дуже приємно.

Другий цікавий момент — гасла. Скандування «кричалок» на просімейних акціях зазвичай зводиться до простого, як 2х2=4, і такого ж безнадійного «тато-мама-я». Чому цей радісний примітив більше дратує, ніж дає розуміння, що люди насправді стверджують сімейні цінності? Досить довго я придушувала такі роздратування, переконуючи себе, що для скандування фраза має бути простою і в просту риму, а що може бути простіше, ніж рима «я-сім’я» (або «родина-Україна»)? Але ось практика цьогорічної Ходи показала (мені), чому це насправді дратує. Тому, що зводить тему до рівня «я-сім’я». А якщо йдеться про захист суспільства, Божого творіння, «чоловіком і жінкою створив їх», то залишатися на рівні «я» означає обмежувати цей горизонт. Робити його безвихідним. Тому що будь-яке інше угруповання чи течія так само заявлять «я-сім’я», і що цьому протиставити?

Натомість у цій Ході серед стандартних скандувань я раптом почула «тато, мама, Бог і я — найщасливіша сім’я», і зрозуміла, в чому, так би мовити, була методологічна помилка… Так, сім’я — та, що справжня, — це не «я-сім’я» і навіть не «тато-мама-я». Сім’я — це коли там є Бог. От і все.

 

 

 

 

Цікаво і приємно було роздивлятися прапори, розтяжки, плакати. Своєю групою, наприклад, вийшла київська вірменська спільнота. Гасла були як виготовлені ще для акції про петицію (надруковані на чомусь «професійному», щоби всерйоз і надовго), так і саморобні, рукописні. Йшли батюшки східних обрядів і дієцезіяльні західної Церкви, орденські — капуцини, пауліни, облати, домініканці, кармеліти, салезіанці, василіяни (певно, там були ще й інші, наприклад, редемптористи чи з Воплоченого Слова, я всіх на око не розрізняю), сестри-черниці різних орденів та обрядів, Лицарі Колумба, Кахетон — тобто «і праві, й ліві», християни якнайбільшого різноманіття, священство, миряни, богопосвячені, молоді й старші, молодіжні хори і групи прославлення, Домашня Церква і Спільнота Сихар… Певно, до цієї акції можна застосувати вираз «легше сказати, кого там не було». Мусульман було загалом дуже небагато, але вони так активно ставали в одні ряди з духовенством і попід усі камери, що, певно, кожен, хто переглядав фото- і відеозвіти чи стріми з Ходи, знають про їхню присутність.

 

 

 

 

Не знаю, чи цю акцію покажуть по українському телебаченню, і скільки саме уваги їй приділять. У нас Церква настільки «відділена» від держави, що держава воліє вперто не помічати те, чим Церква старається її увагу привернути. Навіть якщо це стосується стабільності й майбутнього самої цієї держави. Тому що самим тільки вволенням бажань тих, хто зараз дає Україні грубі гроші й вимагає за це деморалізації суспільства, країну не врятуєш. Якщо всі ці псевдопрогресивні вимоги виконати, то для кого знадобляться набрані кредити, коли не буде народу і самої держави? Але хто коли в керівництві звертав увагу на те, що сатана завжди забирає більше, ніж дає…

Ось тому потрібні і такі акції, і їх висвітлення, і — насамперед — усвідомлена участь віруючих що в акціях, що в суспільному житті. Певно, найкраще це сформулювала одна парафіянка, яка пояснювала комусь обік, навіщо потрібно виходити на такі демонстрації та закликати уряд до навернення і здорового ґлузду:

— Бо вони закони ухвалюють — один раз так, а другий раз так! І хороший, і неправильний! В усі боки стараються вгодити. А мали би зрозуміти, що — або слава Божа, або слава людська!

Народна теологія — тут, певно, найкраща.

 

 

 

 

 

І добре, коли цей «народ» — розуміє і співдіє. Певною ілюстрацією того, що таке наша демократія і опозиція, стала для мене тітонька, яка на Майдані, на початку вулиці Грушевського, стояла з аркушем акції #FreeSentsov. Я запропонувала їй сфотографуватися на тлі нашої колони — щоб таким чином поєднати дві акції, які в один час відбувалися в центрі Києва. Тітонька з обуренням відмовилася.

— Чому? — питаю здивовано.

— Бо ці всі люди, здається, куплені! — відказала вона різко. — Чому вони всі йдуть обік і ніхто не долучається до нас?

От вам і порозуміння в опозиційних силах…

 

 

 

 

Коли колона зійшла з Софійської площі на Майдан, коли у віконці фотокамери з’явилася «символічна перспектива» — тріумфальна колона монументу Незалежності над нашими гаслами, — несила було відбитися від гірких думок. Я знаю, що це примітизоване сприйняття дійсності і, дай Боже, не все так сумно; я знаю, що вже стало поганим смаком запитувати «і за це стояв Майдан?» Просто коли проходиш ТАМ, то позбутися таких думок не виходить, хоч плач. Святкова колона, з радісними дітьми, у вишиванках і з кольоровими кульками, йшла тими самими метрами Майдану і Грушевського, де я ще досі пам’ятаю курені, загороди, складені шини, польові кухні. Тоді ті, хто не відсиджувався на диванах, з’їхалися захищати Україну. Чому ж ми знову мусимо її захищати???

Сходячи угору по Грушевського, колона минала пам’ятні місця активістам Небесної сотні. Це ще з подій тих часів, коли кожного загиблого знали на ім’я… Питання «за що загинули ці хлопчики» висіло в повітрі. Так, ми можемо вільно пройти багатотисячною ходою, повдягавши вишиванки, та хоч і співаючи гімн УПА, якби комусь забаглося. Цю можливість вони нам вибороли. Виходить, нам тепер треба продовжувати їхню битву… Захистити сім’ю, повну і Божу. Бо, видно, Майданів у нас ще попереду вистачить… і хто на них вийде, якщо не буде кому родити і виховувати дітей?

 

 

 

 

 

 

 

 

Чи ми здатні довести до розуміння держави те, що наша позиція — не просто «релігійна акція», а турбота про народ? Чи можна мирними акціями «примусити» державу щось зробити?

— Не скажу, що цим можна щось змінити, але вважаю, що ми здатні сім’ю зберегти, — прокоментував моє запитання о.Олег Лучка з фастівської греко-католицької парафії св.Димитрія Солунського. — Мирні акції — звісно, потрібні, ми повинні говорити про важливі речі. Але, зрештою, все починається з сім’ї — зі своєї сім’ї. Якщо ми, кожен, збережемо свою сім’ю, то, я певен, зможемо зберегти і сім’ї наших дітей та онуків.

 

 

 

 

 

Коли організатори запрошували на Ходу, то єпископ Віталій Кривицький казав прийти у вишиванках, а о.Роман Лаба, який замовив спеціальні просімейні футболки, запрошував іти в футболках. Якщо «на око» оцінити вигляд колони, то приблизно половина учасників послухалися єпископа і чверть — о.Романа))) Втім, так виглядало більше на Софійській площі. А коли колона рушила, в ній виявилося чимало групок зі своєю символікою, спільнот або парафій. А от брат-капуцин Ігор із Вінницької парафії Матері Божої Ангельської вирішив питання «по-капуцинськи»: був одягнений одразу і у вишиванку, і в чернечий габіт, і в просімейну футболку.

 

 

— Ми приїхали ще вчора, — сказав він, — ночували у братів-капуцинів на Лівому березі, бо наш хор сьогодні о 9.45 уже був на площі й виступав на сцені. — Приїхала Францисканська Молодь і дитячий ансамбль «Ноїв ковчег». Я служу у Вінниці вже шість років, на цю ходу приїхав, щоби підтримати ті цінності, які Бог дав: сім’ю, чоловіка з жінкою. Я народився у повноцінній сім’ї і бачу, що це є добре, Боже, і хочу переказувати це далі, виховувати молодь. Бо вона є нашим майбутнім, і нашим майбутнім є сім’я, сім’я справжня, чоловік, жінка, дитина, ба навіть діти, не лише одна дитина, тому що повноцінна сім’я — велика, багатодітна. Божа!

 

 

 

 

 

Колона, спустившись на Майдан, піднімалася по Грушевського. Вважаючи, що йду «десь приблизно всередині», я роззиралася з почуттям задоволення. На самій Софійській площі скидалося на те, що людей не дуже багато, якихось кілька сотень (що геть не пасувало до такої акції, як Всеукраїнська хода!), і настрій у мене спершу був трохи скептичний. Натомість коли, стоячи «на денці» Майдану, я побачила, як колона вже заповнила всю вулицю Грушевського попереду, а позаду ще спускається ціла повна вулиця народу — моє здивування стало вдячним і радісним. Що вже казати про прихід під Маріїнський палац, коли ведучі оголосили, що завершальний мітинг треба вже розпочинати, бо, за даними джипіес-локаторів, «хвоста» колони ще треба було чекати сім хвилин… Це дуже приємне відчуття. Не тільки тим, що «разом нас багато». Це відчуття, яке сповнило надією. Що навіть коли здається, ніби вирушаєш уперед із невеликими силами, — «десь звідкись» по дорозі беруться інші, долучаються, вливаються у цю колону, посилюють її, як струмки — річку, і потік набирає сили.

Щось таке було, власне, на Майдані. Коли спочатку було страшно, що «нас не так багато», насправді, аби протистояти цілій системі, сильній і до того ж озброєній. Але потім якось… «підтягнулися». Влилися. Долучилися. І в певний момент стало зрозуміло: ми переможемо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит вересень-листопад
Зібрано Залишилося зібрати
29398грн
49697грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
4дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Київ
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: