«Хто з вас щасливий, що приїхав сюди? Наше сьогоднішнє свято буде захоплюючою мандрівкою, у в цю мандрівку я вас запрошую!» — такими словами привітала дітей у Летичеві с. Едіта Кудрявцева зі згромадження Сестер Марії у Святому Дусі. Цьогорічний з’їзд, що відбувся 2 червня під гаслом «Батько нас усіх», зібрав близько тисячі маленьких парафіян практично з усіх парафій Кам’янець-Подільської дієцезії.
«Захід, що проводиться сьогодні, — сказав для CREDO ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, — дуже важливий. І тому я дуже вдячний Сестрам Марії у Святому Дусі і всім, хто організовував сьогоднішнє свято. Я завжди говорив, говорю і говоритиму: інвестиції в дітей — це не інвестиції в комерцію чи технології. Вони завжди оплачуються. Діти ростуть і розвиваються: як ми забезпечимо їхній розвиток, що ми дамо їм увібрати себе в дитинстві, те вони віддаватимуть в дорослому віці. А від цього залежить майбутнє: і те, які сім’ї вони створять, і те, хто в майбутньому керуватиме державами. Тому діти повинні пізнавати істини про безмежну любов Бога, спасенну місію Ісуса Христа, вчитись шанувати батьків і цінувати власне життя, як дар Бога. Світ, на жаль, йде в іншому напрямку: адже чи не тому, серед молоді трапляються самогубства, а в деяких країнах досить часто, що в дитинстві цим хлопцям і дівчатам ніхто не пояснив, що життя — дар. А той, хто цінує власне життя , той не змарнує його. Тому дітям вже тепер потрібно говорити про покликання, про розпізнання Божої волі, щоб доросле життя цих дітей не розійшлось з Божою волею. Якщо ми, тобто Церква, не дбатимемо про дітей — сучасний світ, що нехтує правом дитини на життя з моменту зачаття, вряд чи про них подбає».
Основою програми цьогорічного з’їзду було своєрідне сполучення гри з театралізованою виставою. На сцені з’явився мандрівник (його роль виконував Володимир Пацессор з Дунаєвець), котрий мандрує по світу в «пошуках щастя». Побачивши перед собою великий натовп радісних, щасливих дітей, він запитав: «Що це, куди я потрапив? Що тут відбувається? Чому всі так радіють?». Ведуча (с. Емма Фріц) відповіла, що всі щасливі тому, що «в нас усіх є Батько, котрий нас любить». А щоб показати, що Небесний Батько справді усіх любить, була розіграна гра «Сотворення світу»: адже світ створений Богом з любові до нас. Коли на сцені читався відповідний уривок зі Святого Письма, кожна група дітей (усі діти були розділені на 12 груп) представляла по черзі щось із того, про що йдеться в біблійному описі сотворення світу: світло, небо, сушу і моря, рослини, небесні світила, морські потвори і птахи, польові звірі тощо. Друга ж частина вистави показувала те, що нам заважає бачити любов Бога: гріх. На сцені виросла стіна з плит з написами різних гріхів. Дітям було запропоновано написати на папірчиках гріхи, якими вони найчастіше ображають Небесного Отця. Коли аніматори груп приклеїли ці папірчики на зворотній бік плит, стіна перекшталтувалась у хрест: плити у формі хреста були розміщені на спеціальному каркасі. Коли ж ці плити з написаними на них гріхами попадали, хрест став брамою: брамою, що веде до Небесного Отця. Усі діти пройшли через цю браму, і кожному з них священики вручили хрестик.
«Розробляючи сценарій цього дійства, — розповіла CREDO с. Едита Кудрявцева, — ми ставили собі за мету, щоби діти повірили в те, що Бог нас любить, хоча й ми часто неслухняні, а Ісус Христос хоче привести нас до Бога-Отця. А для цього нам необхідно прийняти Його до свого серця: про що потрібно пам’ятати не тільки дітям, а й нам, дорослим».
Месу очолив єпископ Леон Дубравський. На початку владика сказав: «Всі ми — діти Божі, отже і жити повинні по-Божому. А фундамент такого життя: віра», — а також заохотив молитись за дітей, які страждають, за дітей-інвалідів і хворих, а особливо — за дітей, які не знають Бога.
Його Преосвященство попросив піднести руки хлопчиків, які хочуть стати священиками, і дівчаток, які хочуть стати сестрами-черницями. Намагаючись порахувати, але збившись з рахунку — зауважив тільки, що «черниці перемогли» — владика Леон попросив написати і передати йому імена і прізвища всіх цих хлопчиків і дівчаток і пообіцяв молитися за кожного.
Це звернення єпископа-ординарія мало своєрідне продовження: вже після обіду, знаходячись на сцені, він помінявся головними уборами з хлопчиком Сашком, якого охрестив шість років тому.
У проповіді під час Служби, побудованій у формі діалогу з дітьми, вікарій парафії Христа Царя Всесвіту (м. Хмельницький) о. Микола Лучинський за допомогою рятувального жилета і буксирного троса наочно показав дітям дві важливі речі: що людина не може спастись сама і що людина слабка, щоби протистояти усьому, що віддаляє її від Бога. «І тому, — зробив висновок священик, — необхідно постійно триматися Господа».
По закінченні Служби владика Леон вже в сакристії вручив подарунок дев’ятирічній Ані Михайловій з парафії Христа Царя Всесвіту. Дівчинка написала тексти двадцяти своїх улюблених колядок (десять — по-українськи, десять — по-польськи) і вислала їх єпископу.
Перед Службою кожен, кому було необхідно — як з дітей, так і з дорослих — міг приступити до сповіді. «Мене дуже радує, — сказав нещодавно висвячений вікарій браїлівської парафії Святої Трійці о. Михайло Трач MS, який приїхав з тринадцятьма своїми маленькими парафіянами, — що багато дітей йшли до сповіді. Адже харизма нашого згромадження — Місіонерів Салетинів — саме таїнство Покаяння і Примирення. Більшість дітей, з якими я приїхав, на таких з’їздах не вперше. Тому їх не треба було заохочувати сюди приїхати — вони самі хотіли».
Звичайно, було багато співу. Сестра Едита, здавалось, весь день не випускала з рук гітару. Їй на сцені своїм співом і танцями допомагали Анна Заїка, Вікторія Аблажей, Іоланта і Христина Гарник, Софія Бондарчук і Ірина Ляшок з Красилова. Вони також співали і під час Меси.
Марія Ядчак з Польщі до виходу на пенсію працювала вчителем релігії в школі. Нині вона як катехитка-волонтер допомагає у вінницькій парафії Святого Духа. В Польщі пані Марія бувала на багатьох з’їздах дітей — дієцезіальних і міжнародних. Ділячись враженнями від летичівського з’їзду, вона сказала: «В цілому організація майже така, як в Польщі. Але слід зауважити, що деякі речі продумані детальніше, щоб зайвий раз не заплутувати дітей. Це, наприклад, колір і номери бейджиків учасників, залежно від того, в якій він групі. Ведучі, як я зауважила, мають здібність тримати увагу дуже великої кількості людей, вести діалог з усіма одночасно. Дівчата, що співають і танцюють на сцені, своїм співом і танцями як би заохочують дітей не бути пасивними спостерігачами, а активними учасниками. Взагалі — Летичів дуже добре місце для таких заходів. По-перше — це санктуарій, а не якийсь табір чи відпочинковий осередок. По-друге – це місце вдале з точки зору безпеки дітей. Завдяки тому, що територія санктуарію огороджена високим муром, дітям не треба довго пояснювати куди їм можна, а куди не можна ходити. Досить сказати, щоб не виходили за мури. Єдиний мінус — немає тіні, немає куди сховатись від літньої спеки. Але не це головне. Головне, що хочеться сказати: нинішній з’їзд дітей — вже шістнадцятий за рахунком. Отже, перший відбувся у 2002 році — через одинадцять років після відновлення дієцезії. І це багато про що говорить: адже в світі існують дієцезії, яким по двісті і більше років, а там нічого подібного не проводиться взагалі».
Звичайно, про безпеку дітей організатори заходу теж подбали: там весь час чергувала машини швидкої допомоги. Як сказала фельдшер Інна Панасюк, кілька звернень було: то один хлопчик перегрівся на сонці, то другий щось не те з’їв і йому стало погано. Але чогось серйознішого — і за це теж треба подякувати Небесному Отцеві — не було.
Під час обіду аніматорам було сказано взяти і занести до своєї групи торбу, наповнену … камінцями. Їх роздали дітям і кожний написав на камінці своє ім’я. Потім діти виклали з цих камінців чотири фігури: серце — знак Божої любові; знак ділення, що символізує гріх , який розділяє людей і відділяє їх від Бога; знак питання — ?, тобто: що робити?; відповідь на це запитання: хрест — найбільше чудо, яке Бог дарував людині.
А перед початком післяобідньої програми хранитель Летичівського санктуарію о. Адам Пшивускі підійшов до мікрофону, щоб від імені всіх учасників привітати мешканку Летичева — пані Анну, котра прогулюючись з «двомісною» дитячою коляскою зайшла на прихрамову територію, почувши музику і співи. І можна сподіватись, що її близнюки — Даниїл і Даринка — котрим зараз рік і два місяці у майбутньому теж братимуть участь у таких з’їздах.
О 15.00 годині єпископ Леон Дубравський заохотив дітей помолитись Коронку до Божого Милосердя, особливо наголошуючи на необхідності молитися за припинення війни, за те, щоб в Україні і в усьому світі запанував мир. Передаючи по черзі мікрофон, хлопчики і дівчатка самі проводили цю молитву.
Останні слова, які перед благословенням єпископа промовила, звертаючись до дітей с. Емма: «Сподіваємось, що ви повернетесь до своїх домів, завжди пам’ятаючи, що Небесний Отець вас любить».
«Переживаючи радість цього свята разом із дітьми, — сказав вікарій парафії св. Анни в м. Бар о. Мирослав Матвійчук, — сам відчуваєш себе дитиною. Не дитиною за віком, а дитиною Божою».
І, як стало традицією дієцезіальних з’їздів дітей, іх учасники отримали домашнє завдання. Кожен мав взяти камінчик з написаним іменем — не свій, а який потрапить під руку — і протягом року, до наступного, ХVІІ з’їзду молитись за хлопчика чи дівчинку, чиє ім’я на ньому написане.
фінансово.
Щиро дякуємо!
