CREDO продовжує розмови отцем доктором Кшиштофом Шеблею, викладачем курсу «Вступ до літургіки» у Вищій духовній семінарії св. Йосифа у Львові-Брюховичах. Сьогодні про минуле та теперішнє літургії, про значення форми та естетики у Святій Месі, про можливість вибору, коли йдеться про практикування тієї чи іншої форми духовності та побожності, а також про документ папи Бенедикта XVI, що був виданий з метою реабілітувати Тридентську Месу в очах як вірян, так і духовенства.
Читайте також: Літургія — це не сервіс і не послуга
Слава Ісусу Христу!
Продовжуємо наші роздуми на літургійну тематику. Давайте сьогодні придивимося до одного документу, який з’явився сьомого липня 2007 року. З–поміж усіх документів написаних Бенедиктом XVI цей має найнижчий ранг, проте впродовж років він вважається одним із найважливіших. Йдеться про Motu propriо Summorum Pontificum. Цей документ, якщо говорити зовсім просто, вивільнив стару, так звану, Тридентську месу. До 2007 року силою булли Йоана Павла ІІ «Ecclesia Dei» Месу у такій формі можна було служити лише за згодою єпископа. Поміж 1988, тобто роком видання цього документу, та 2007 роком, у всьому світі видавалися такі дозволи на прохання численних вірян. Шанувальників такої форми Літургії було не так і мало, тому створювалися цілі душпастирські осередки. Після 2007 року такий дозвіл вже не потрібен. У документі можна знайти роздуми папи Бенедикта XVI, який згадує, що стара форма Меси була у великій пошані серед пап минулих віків, тому, зваживши всі «за» і «проти», папа дозволив усім священикам служити Тридентську Месу без попередньої згоди єпископа місця. Це стосується також і паломників, які вважають себе традиціоналістами та хочуть на паломницькому шляху відслужити Святу Месу у тридентській формі. Отже, видаючи цей документ, у якому детально описав, як повинна виглядати Меса у такій формі та інші важливі моменти, що стосуються Тридентської Меси, папа одночасно видав лист до єпископів. У ньому він звертає увагу єпископів, що те, що було величним та святим для попередніх поколінь не може раптом стати шкідливим та перетворитися на щось заборонене. Крім того, Бенедикт XVI наголошує, що старий Месал ніколи не був вилучений, заборонений чи уневажнений, тому все ж є надія знайти його на парафії. Хоча, як говориться у книжці, про яку я згадував минулого разу (йдеться про «Блаженне марнування», — прим. ред), один із співрозмовників – у його американській спільноті старими Месалами розпалювали гриль.
Таким чином після виходу документу доволі багато єпископів прихильно поставилися до прохань вірян, які практикували таку духовність та шукали у Церкві своєї екологічної ніші для її практикування.
Але, як я вже раніше згадував, існує часом такий психологічно-соціологічний тип мислення: «маємо одну Літургію, яка народилася після Собору, і мусимо її дотримуватися, і не варто звертати увагу на прохання чи дивацтва інших середовищ». Та звернімо увагу, що у римо-католицькому середовищі вже існують спільноти, котрі служать Месу із певними модифікаціями. Наприклад, неокатехуменальні спільноти, чия Літургія може здивувати своєю «іншістю». Щоб поширити цю різноманітність, можна звернути увагу на попередню форму служіння Меси, котру Бенедикт XVI запропонував не як альтернативу, а як багатство різноманітності Західної Церкви.
Від вересня 2007 року єпископи у своїх дієцезіях почали створювати душпастирства традиційної літургії і це світла сторона періоду, після виходу документу. Проте траплялися також і зворотні реакції, коли єпископи чи душпастирі висловлювали спротив, вважаючи, якщо Рим далеко, то можна не звертати уваги і нехай все буде так, наче ніякого документу не було. Дисциплінарні перешкоди служінню Тридентської Меси були мотивовані тим, що латини вже ніхто не розуміє, що люди будуть приходити на Месу, як на виставу. Та слід пам’ятати, що кожна новинка, хоча у цьому випадку радше стара новина, завжди спершу приваблює — йдемо з цікавості, щоб подивитися, як це колись виглядало, а також із певних естетичних міркувань – звертаємо увагу на красу літургійного одягу, на жести… І ось тут варто пригадати собі фрагмент документу Бенедикта XVI у котрому він каже, що естетика належить до структури і є конститутивним елементом літургії. Ми не уявляємо собі Літургії, позбавленої краси. У листі до художників, пригадуючи слова Ципріяна Каміля Норвіда, папа писав, що краса існує для того, аби захоплювати людей до праці, а праця — аби воскреснути. І справді, весь цей естетичний багаж, котрий Церква у собі носить, завжди був важливою частиною її існування. Отже, на це варто також і у сьогоднішній літургії звертати увагу, адже вона органічно виростає з тої старої і повинна у певний спосіб з нею перегукуватися. Таким чином, документ папи Бенедикта XVI, відкриваючи шлях поширенню вразливості на цю, можна сказати, літургійну пропозицію у Церкві, є дуже доброю та важливою справою у сьогоднішній реальності.
фінансово.
Щиро дякуємо!
