Свідчення

Паломництво кличе! Свідчення учасників (оновлено)

06 Липня 2018, 18:25 4214 фото: Віктор Залевський

Кам’янець‑Подільська дієцезія святкує урочистість Матері Божої Летичівської. Маленьке містечко на Хмельниччині стало сьогодні метою групових та індивідуальних паломництв. Уже за лічені дні вирушать паломництва до інших святинь України, зокрема — Бердичева, Більшівців, Зарваниці.

Отож, паломницький сезон можна вважати відкритим! Учора ми буквально на кілька годин приєдналися до XXVI Паломництва з Томашполя до Летичева. Цього вистачило, аби поспілкуватися з людьми, які на тиждень залишили домівки, господарство і роботу, щоби дістатися на свято до Летичева пішки.

 

 

Володимир Блажеєв, с. Нестерівці (Дунаєвецький р‑н, Хмельницька обл.)

— Паломництво для мене — це шанс і можливість признатися до Бога. Зараз я мало розумію з того, що діється в моєму житті. Я не розумію, як й один день маю прожити. Ми щороку просто збираємо дітей і йдемо! Отець Віктор перед паломництвом подзвонив мені та запитав: «Володя, ви їдете?» Я відповів: «Не знаю! Багато проблем…» Цього року я мав передінфарктний стан. Я не знав, як мені це зробити. На що отець відповів: треба просто зібрати дітей і їхати. Ми так і зробили! То був переломний момент. Звісно, перед паломництвом завжди є сумніви. Що ближче паломництво, то більше я розумію, що воно просто кличе.

 

 

Шість років тому ми йшли з нашою донечкою Аґнескою. Лікарі нам не давали надії на те, що вона буде ходити. Йшла мова навіть про ампутацію. А усе це паломництво вона йде своїми ногами. Я просто радію як батько, я розумію, що це відбулося завдяки паломництву. Ми зараз чекаємо на п’яту операцію донечки, але ми домовилися, що будемо ходити у паломництво доти, доки повністю не одужаємо. Ми хочемо принести милиці Аґнески як дар для Марії.

 

 

Радію, бо бачу тут нові обличчя. Я відчуваю, що оживаю. Я мало чув, адже цього разу служив паломникам як водій. Але мої діти, моя дружина має можливість іти. Я маю можливість кілька років поспіль спостерігати за цими дітьми. Наприклад, дівчатка спочатку просто йдуть, здається не дуже цим всім переймаються, через рік стають серйознішими, тримаються сестер, а ще через рік‑два у же й самі йдуть габітах. Через призму років видно плоди цього паломництва. Я навіть не уявляю, які грандіозні плоди воно приносить в масштабах України, в парафіях.

 

 

Валентина Гайдай, м. Деражня

— Йшлося нам дуже легко, адже атмосфера була дуже добра. Бог нам дав сприятливу погоду, щоби ми не заморилися в перші дні. Йшли ми всі з однаковими намірами: щоби був мир, щоб люди наверталися, щоби молодь наша була близько Бога, щоби все було добре!

 

 

Валентина Усата, м. Кам’янець‑Подільський

— Дякувати Богові, прийшла з Кам’янця‑Подільського до Летичева без жодних проблем! Я піднесена на духові, відчуваю радість. Усіх дуже запрошую приєднатися до паломництва наступного року. Тут Бог відкриває дуже багато, тут можна Його побачити і багато зрозуміти. Коли я була вдома, мені здавалося, що все це залишити на цілий тиждень дуже важко, але як тільки вирушила в дорогу, мені вже так не здавалося.

 

 

Отець Симон Байдацький OFM, велопаломництво Шепетівка‑Летичів

— Це вже наше восьме паломництво. Я особисто їду вдруге. Ми вирушили з Шепетівки, їхали протягом двох днів, після першого дня ночували у Старокостянтинові. За два дні ми проїхали майже 140 км.

 

 

Усе розпочалося з того, що наш прихожанин Франц Мороз приїхав сам. Він просто хотів потрапити на урочистість, вирішив це зробити на велосипеді. Перше паломництво налічувало три особи, з кожним роком учасників ставало дедалі більше. Цього року кількість учасників становить 25 осіб. Нас мотивувало те, куди ми їдемо. Були з нами люди, які можливо й не керувалися побожністю, а цікавістю, адже це трохи інший стиль паломництва. Але Бог робив свою справу! Ми зупинялися на молитву, ці люди слухали, намагалися єднатися з нами в молитві. Гадаю, що це маленькі чуда. Кожен з нас їхав зі своїм наміром, ми намагалися пригадувати про них одне одному. Звісно були невеликі «аварії» — у когось щось там зламалося. Ми також намагалися одне одного підтримувати, чекати одне на одного. Відчувався дух братерства і спільноти. Дякуємо Богові, що це паломництво відбулося. Ми доїхали і можемо святкувати цю урочистість.

 

 

З нами їхав також о. Давид зі Збаражу зі своїми парафіянами, а також вірні з наших парафій з околиць Шепетівки. Водії автомобілів були вражені, коли нас бачили, але ставилися до нас добре, вітали нас дорогою. Ми везли прапори із назвою мети нашого паломництва, тобто було видно, хто ми і звідки. Люди зустрічали нас, виносили воду, пригощали, розпитували, куди ми їдемо. Звісно, ми не могли нести хрест, як піше паломництво, але кожен з нас мав свій хрест і ніс його протягом цих днів.

 

 

Віталій Куликівський, с. Мурафа

— Це моє п’ятнадцяте. Ходив неодруженим, десять років тому одружився, і тепер ходимо з дружиною Тетяною. Мої діти в паломництві майже з народження — ще у візочках мандрували. Донька Іванна мала десять місяців, а син Іван шість.

 

 

Якби я не пішов у паломництво десять років тому, моя донька була б до сих пір не вставала з ліжка. Вона народилась із важкою хворобою, і ніхто не сподівався, що зможе їй вдасться нормально рухатись і розвиватися. Ліки не діяли. Після повернення з паломництва після її народження донечка почала сидіти, а згодом ходити і говорити. Повторюю, медикаменти не допомагали! Її і до нині береже опіка Божої Матері. А мій молодший син взагалі б не народився, якби не паломництво.

 

 

Олена Станіславенко, м. Гнівань

— Для мене це можливість донести до Бога свої прохання. Як у будь‑кого, хто тут вперше, в мене багато вражень. Але найбільше вразило те, як нас зустрічали в селах, через які ми проходили; як люди дбали про те, щоби забезпечити нам нічліг і харчування. Перед Баром дорогу нам встелили зіллям. Словами не передати ці відчуття! Мені здається, такими щирими і гостинними можуть бути лише українці!

Раніше пані Олена мешкала в Криму, вона вперше йшла у паломництві з Томашполя до Летичева. — Ред

 

 

Яна Бачило, вчителька української мови і літератури з Немирова

— Вперше я пішла в паломництво у 14 років. Тоді один священик під час конференції сказав: «Не забувайте заряджати вашу духовну батарейку». Це і визначило майбутнє. З тих пір я ходила з Томашполя сім разів. Лише 2012 рік пропустила. Цього року також думала не йти. Але якщо б не пішла, тепер вже знаю, — шкодувала б.

 

 

Досвід попередніх років показує, що багато справ, з якими йдеш у паломництво, вирішуються. Крім того воно витягує з рутини, сірої буденщини; кожного разу знайомлюся з новими людьми, після кожного паломництва з’являються нові друзі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity