Щорічно до іспанського національного санктуарію Великої Обітниці (Santuario Nacional de la Gran Promesa) у Вальядоліді, провінція Леон, приїжджають десятки капеланів, щоби взяти для своїх військових особливий медальйон або візерунок на тканині — «Detente bala» («Зупинись, куле»).
Його історія сягає ще XVII століття. Через це зображення Бог і досі робить чудеса — особливо на війні чи міжнародних місіях, пов’язаних із небезпекою для життя.
На медальйоні зображене Пресвяте Серце Господа Ісуса і є напис «Зупинися, Серце Ісуса зі мною [захищає мене]. Нехай прийде Царство Боже». Такий медальйон або зображення на тканині зазвичай вшивається в одяг військового або кріпиться на його формі якомога ближче до серця.
Санктуарій Великої Обітниці, Вальядолід.Джерело: Вікіпедія
Щоб Серце Ісуса було на всіх прапорах
Традиція походить від об’явлення Ісуса св.Маргариті Марії Алякок у 1675 році. Вона просила короля Людовика XIV, щоб зображення Пресвятого Господнього Серця було намальоване на всіх французьких прапорах і вигравіюване на гербі. Це мало зробити французького монарха переможцем над усіма його ворогами, прихиливши до його ніг горді й пихаті голови, зробити його тріумфатором над усіма ворогами Святої Церкви. Не забуваймо, що Франція не просто так називалася «старшою дочкою Католицької Церкви».
Однією з обітниць Ісуса для шанувальників Пресвятого Серця було те, що вони уникнуть небезпек і труднощів під час смерті й матимуть захист у труднощах і переживаннях. Носити відзнаку Пресвятого Серця швидко стало популярним серед французьких солдатів і навіть перейшло Піренеї, поширившись серед іспанців. За переказами, «Detente bala» вишивали вручну дружини, матері чи сестри солдатів, які вирушали на війну, в надії, що цей заклик до Серця Господнього зупинить кулі, що загрожували їхньому життю, і повернуть їх цілими й неушкодженими додому.
Навіть папа римський бл. Пій IX у 1872 році дарував індульгенцію на 100 днів усім, хто носив «Detente bala» й молився «Отче наш», «Аве Марія» та «Слава Отцю». Святіший Отець уточнив при цьому, що, «оскільки це не скапулярій у строгому сенсі цього слова, а радше щит або емблема Пресвятого Серця, — загальні правила для скапулярію у власне такому сенсі до нього не застосовуються. Тож не потрібно жодного спеціального благословення, церемонії чи реєстрації. Достатньо носити його так, щоб він висів у вас на шиї».
Чуда на війні в Афганістані
Особливої слави ця побожна традиція набула під час громадянської війни 1936-1939 рр. в Іспанії де Серце Ісуса стало символом боротьби іспанських національних сил за свободу Церкви та християнські цінності. З поширенням секуляризації у Європі цей звичай трохи занепав, але знову набув розголосу після декількох чудесних порятунків солдатів під час міжнародних операцій на початку ХХІ століття.
Іспанський солдат із розп’яттям і значком detente. Фото з сайту Nueva Tribuna
Одним із таких випадків є історія саперів із полку «Принц Піхоти», які в липні 2010 року перебували в афганській провінції Багдад. Їхнім завданням був захист іспанської бази Кала-е-Нав, розташованої у нестабільному регіоні, частково контрольованому Талібаном. Одного вечора, коли вони отримали наказ патрулювати територію, командир усім роздав емблему «Detente bala». Солдати мали їхати вузькою звивистою дорогою, якою часто користувалися як іспанська, так і афганська армії. Наїхали на протитанкову міну.
Що сталося далі — розповідає у фільмі 2020 року капітан Маркос Умада з IV Генеральної підінспекції армії: «Ми побачили жахливий вибух… стовп диму й пилу; жахливе відчуття. Задня частина машини була зруйнована, але передня частина, в якій перебував екіпаж, залишилася неушкодженою. Відповідальний за машину носив на шоломі знак ‘Зупинись, куле’; водій і ще один член екіпажу — в кишені; стрілець — у шоломі. Цього не можна було зрозуміти інакше, ніж те, що це було диво», — підсумовує офіцер. «Нам вдалося врятувати своє життя лише за десяту частку секунди», — каже він, показуючи зображення Святого Серця, яке носив із собою тоді й досі зберігає як захисний щит.
Інший випадок стався теж в Афганістані, у березні 2012 року. Під час бою з талібами був смертельно поранений 23‑річний солдат Іспанського легіону Іван Кастро Кановака. Побратими його винесли з поля бою. Куля пробила обидві легені, пройшовши за міліметри від серця, аорти, трахеї та стравоходу. Траєкторія польоту й завдані травми були такими складними, що кулю не могли витягнути декілька днів. За словами хірургів лікарні Гомеса Ульї в Мадриді, «було би зрозуміло, якби він помер протягом перших десяти хвилин». Проте військовий вижив, ба навіть того року став батьком, — що для нього та для багатьох знайомих було справжнім чудом. У розмові з журналістами Кановака сказав: «Могло статися що завгодно, але я носив ‘Зупинися’ зі Святим Серцем Ісуса, і мене врятували». У грудні 2015 року Іван Кановака був відзначений Почесним знаком «Жертва тероризму».
В журналі іспанської генеральної військової академії «Armas y Cuerpos» розказано ще кілька історій солдатів, яким майже дивовижним чином вдалося уникнути смерті, й вони приписували це захистові від зображення Серця Ісуса з написом «Зупинись, куле».
В Україні теж Серце Ісуса захищає
Цей значок — не якась магія, що обов’язково має тебе вберегти, за будь-яких обставин і незалежно від твоєї віри. Навпаки, це символ особистого посвячення Христу: що ти перебуваєш у Серці Бога, який про тебе завжди пам’ятає і захищає. Це видимий знак, який допомагає жити святим життям і зростати в побожності, нагадує, «що ніщо зможе відлучити нас від любові Божої, явленої у Ісусі Христі» (Рим 8, 38‑39).
Зі свого особистого досвіду знаю, що Бог присутній і діє на війні, особливо коли є небезпека для життя і ти нічого вчинити не можеш. У листопаді минулого року нашій бригаді було доручено виконати завдання — загородити вулиці «зубами дракона» (протитанкові загородження, пірамідальні або інші тривимірні бетонні, металеві чи кам’яні конструкції). Саме тоді в районі Куп’янська відбувся прорив ворожої ДРГ і потрібно було мінімізувати такі інциденти у майбутньому. До складу екіпажу увійшов тоді я, напередодні прибувши на місце служби як сапер. При собі мав емблему «Зупини кулю». Її незадовго до того подарувало іспанське подружжя, з якими я рік перебував на місії Ad Gentes св.Якова Молодшого в Рівному. Голова сім’ї, Хав’єр, тоді сказав, що вислав мені духовну зброю, яка має мене захистити на фронті. І це справді було так.
Наша група виїхала в середині ночі до Куп’янська з повною вантажівкою «драконячих зубів», вагою десь понад 21 тонну. Але на під’їзді до міста, десь за 20‑25 км, у нас несподівано пробиває колесо. Якби це сталося в самому Куп’янську — можна було покинути вантажівку і втікати, бо ми стали б легкою ціллю для прильотів чи дронів. Поки ми викликали ремонту групу і вона замінила пробите колесо (а це було не так просто), минуло кілька годин і була четверта ночі. Час до світанку ще був, і ми мали продовжити рух до позицій. Але щойно механік виліз з‑під машини, як у нас на швидкості близько 100 км на годину без жодного гальмування врізався BMW з військовим за кермом.
Удар був таким сильним, що вантажівку відкинуло на декілька метрів і погнуло кардан, який потім ремонтували ще місяць. Від передньої частини BMW залишився тільки брухт. Я тоді першим підійшов до іномарки, боячись навіть зазирати всередину. Проте водій не лише вижив, але й мав тільки мінімальні забої та струс мозку завдяки подушці безпеки. Очевидно, що тієї ночі ми так і не доїхали.
Побратими казали — значить, і не повинні були. Справді, та ніч була дуже гарячою, адже по Куп’янську ворог сильно гатив (що було чути весь ранок), зокрема по району, де ми мали працювати. Тому не факт, що ми би повернулися звідти живими тієї ночі.
Наступної ночі ми все ж туди поїхали, десь за 2 км від «нуля». Хоча у нашій машині були увімкнені фари аж до позицій, через прохання водія, і на камазі автоматично вмикалися задні прожектори під час загороджування вулиці, — ворог нас не бачив, ніби Бог закрив над нами небо, а їхні очі відвів від нас. Тому якщо раніше я більше говорив, що Бог є любов, то за цей рік служби десятки разів пізнав, що Він справді любить мене і береже, незважаючи — а скоріше, і всупереч — всім моїм гріхам. Завжди ношу на собі емблему «Зупинись, куле», яка нагадує, що моє життя і моя смерть — в руках Бога, а я всеціло є в Його люблячому Пресвятому Серці.
Адже, як говорив святої пам’яті єпископ Ян Нємєц: «Оптимізм каже, що все буде добре; надія вчить, що все має сенс». І якщо тієї ночі Бог учинив чудо — то передусім щоб я повірив і міг сам свідчити про великі діла Господні. «Зупинися, куле! Серце Ісуса зі мною. Нехай прийде Царство Боже!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
