Місіонери Облати на Мадагаскарі допомагають численним біднякам, бо саме так розуміють християнство.
У столиці Червоного Острова о.Педро Опека дає дах над головою, освіту і працю 30 тисячам безпритульних. До нього приходять, щоб розпочати життя заново. У малих поселеннях і в буші облати також допомагають. Однак це має бути мудра допомога.
Отець Педро повторює те, що колись робив Брат Альберт. Хоч я і не знаю, чи він навіть чув про такого. На Мадагаскарі проблема голоду й безпритульності дуже гостра, особливо на півдні острова, де немає води, а пустеля шириться щоразу далі…
Спочатку людині треба заспокоїти голод. Існує голод тіла й голод душі, без огляду на расову, релігійну чи культурну приналежність. Часто заспокоєння душевного голоду потрібне більше, ніж тілесного. Наприклад, голоду почуття свободи там, де є переслідування.
Футбол чи священство
Отець Педро Пабло Опека народився 29 червня 1948 року в Сан-Мартіні, передмісті Буенос-Айреса, аргентинської столиці. Його батько уникнув повоєнних масових покарань, утікаючи з рідної Словенії в Італію.
Там, у таборі для біженців, він зустрів свою майбутню дружину, й вони побралися. Разом емігрували в Аргентину, щоб уникнути репресій югославського комуністичного режиму. В дев’ять років Педро уже працював разом із батьком-каменотесом. Через шість років постав перед вибором, яку з двох своїх найбільших мрій хоче сповнити. Замислювався, чи стати професійним футболістом, чи священиком, бо у футбол грав добре. Зрештою вирішив стати священиком і вступив до нижчої семінарії отців-місіонерів (вікентійців) у Буенос-Айресі.
На батькову вітчизну, у Словенію — тоді ще частину Югославії — потрапив у 20 років, виїхавши до новіціату в Любляні. Через два роки, в 1970-му, подався на Мадагаскар, де працював як брат-місіонер — каменотесом у парафіях вікентійців. Семінарію закінчив у Католицькому інституті в Парижі (1972-1975). Поблизу Клюні у Франції зустрівся з братами Спільноти Тезе. Педро Опека розмовляє сімома мовами: іспанською, словенською, англійською, французькою, італійською, латиною і мальгаші.
900 євро
1975 року в Буенос-Айресі Педро Опека був висвячений і призначений відповідальним за сільську парафію в південно-східному Мадагаскарі, у Вангайндрано. 1989 року настоятелі призначили його директором семінарії у столиці, в Антананаріву. Якось з узгір’я отець побачив смітник, відкрив для себе людей, які копаються у відходах, аби знайти щось у їжу, і сплять у хижках із пальмового листя поміж горами сміття.
Педро почав із ними розмовляти, переконувати, що вони можуть полишити цю бідоту. Разом із групою молоді, яку вивчив у Вангайндрано, розпочав допомогу з 900 євро, позичених у різних християнський місій.
Метод Брата Альберта
Святий Брат Альберт був задивлений в Ісуса. Після навернення побачив «Божий метод діяння». Бог нас спас, стаючи якомога ближче до людини — сам став людиною. Він прийшов на землю як людина. Брат Альберт зробив точно так само. Він не збирав фондів на будівництво притулків, а оселився разом з убогими, не уділяв їм допомоги звіддалік, позбуваючись докорів сумління або покращуючи собі самопочуття. Він із ними їв, працював, шукав для них роботу. Так робить і отець Педро в Акамасоа («Добрий приятель»).
Народитися заново
На сьогодні Акамасоа — це близько 30 тисяч людей у 18 селах, колишніх безпритульних бідняків, які селилися на вулицях та смітниках. Десять тисяч дітей із цих сіл ходять до школи, і це в державі, де менше 45% людей уміють писати й читати.
Отець Педро збудував 37 шкіл. За 25 років діяльності Акамасоа 900 тисяч мальгаші дістали допомогу, перебуваючи від одного до трьох тижнів у «гостинних центрах», де люди отримують рис, дах над головою, одяг і невеликий пакунок, аби «народитися до життя заново», як про це каже о. Педро. Акамасоа — це понад 3 тисячі солідних будівель, що зведені для безпритульних. Створено понад 3600 робочих місць.
Завдяки комплексній економічній структурі Акамасоа досягла 75% самооплатності завдяки каменоломням та гравійному кар’єру, ремісничим і вишивальним майстерням, центрові компосту біля публічного сміттєзвалища «Тана». Отець Педро сам учив людей з Акамасоа, як розподіляти і сортувати сміття, аби перевезти компост, отриманий на смітнику, по малих сільськогосподарських підприємствах. Акамасоа також готує будівельних майстрів (каменотесів, столярів, операторів асфальтоукладки), які будують або ремонтують дороги й мости, аби допомогти громадам по селах і в цілій країні. Отця Педро двічі висували на Нобелівську премію.
Піклування про себе
В буші це виглядає інакше, ніж у столиці. Чимало людей намагаються знайти рішення. Так, треба допомагати, нагодувати, аби кожна людина була насичена. Це роблять християнські спільноти, розсіяні по всьому острову. День у день. Ніхто не залишається без допомоги.
Треба пам’ятати, що допомога, яка надходить зовні або уділяється всередині країни, якщо не несе з собою виховання до готовності допомагати іншим, обертається в анархію і панування багатої групи людей над бідною. На Мадагаскарі є певна група осіб, які живуть комфортно, у розкошах, і, зловживаючи владою, пересилають значну частину отриманої допомоги у власні склади, й лише мала частина потрапляє до потребуючих. Говориться з іронією, що про бідність треба турбуватися, аби випадково не вислизнула нам з рук, бо більше ми нічого не отримаємо.
Через Церкву
На Мадагаскар надходить відносно багато допомоги з різних країн. Залучені в цю діяльність і голови міст, і державні та приватні організації, й Церкви різних конфесій. Пересилається насамперед харчування: рис, збіжжя, порошкове молоко, олія, насіння. Надходить і сільськогосподарське та медичне устаткування, багато інших речей зі списку першої необхідності.
Велику участь у різноманітній допомозі мають єпископати Католицької Церкви з Італії, Польщі та Франції. Місіонери й місіонерки різних згромаджень, як і світські місіонери, вкладають чимало енергії та любові в несення допомоги для мальгаші. Варто згадати, що щораз більше державної та недержавної допомоги з різних країн розподіляється по місіях, бо велика кількість урядових і неурядових помічників викликає великі втрати. Часто це допомога довготермінова, яка гарантує освіту, виховання і здобуття фаху. Цінними є візити лікарів, які приїздять на два-три тижні оперувати дітей. Все організовано так, аби в майбутньому ці діти й молодь могли і зуміли заробити на утримання, своє і сімей. Така допомога — найбільш потрібна.
Брак любові як проблема
Насправді ж проблему становить не брак їжі, а брак любові до іншої людини, а також звичайний егоїзм у розподілі харчів. Є місця, де їжу викидають або ж установлюють ліміт на її виробництво, бо якби її було забагато, ціна би впала.
Навіть у такі драматичні моменти, як цунамі, циклон чи інший катаклізм, — якщо буде справжня любов у серцях, то ми зробимо все, аби допомогти іншій людині. Вочевидь, аби так було, має бути чесна співпраця жертводавців та адресатів допомоги.
Починаємо з дітей
У племені бетсімасарака, де я працюю найчастіше, сакафо (споживання їжі) має велике значення, попри те, що часто це проста страва. Основу становить рис, до нього — шматок м’яса (якщо є) або риби, і окріп на травах чи овочах. До цього ще фрукти і кава. Чоловіки або хлопці приносять кітай (деревина для вогнища), аби зготувати їжу. Жінки або дівчата товчуть рис — лущать його в ступах, вирізаних у дереві. Коли їжа готова, всі сідають на підлозі на тапатши, тобто мати. Спочатку лунає молитва і батько накладає на тарілки рис та інше для кожної дитини, а потім дорослим. Усі разом споживають приготоване.
У деяких школах, найчастіше в католицьких, є так звана кантина, і там діти отримують солідний полуденок. Це рис із соусом або варена кукурудза, шматок хліба і банан. Так, у короткому викладі, виглядає один з аспектів практикування Євангелія Любові на Мадагаскарі. Йдеться не тільки про проголошення, навчання чи повчання через проповіді або катехези. Йдеться ще про практику та вираження цієї любові через піклування про іншу людину. Мудре піклування — аби допомогти людині, як в Акамасоа, заново «народитися до життя».
Переклад CREDO за: Даніель Кльох ОМІ, місіонер, Мадагаскар. DEON
фінансово.
Щиро дякуємо!
