Нестерпно пригадувати постійно свої слабкості й боротися з ними. Чимало людей втрачають охоту робити іспит совісті, бо він асоціюється насамперед із підрахунками гріхів.
Однак св.Ігнатій Лойола залишив у «Духовних вправах» такий підхід до іспиту совісті, згідно з яким ми маємо шукати Бога, а не підраховувати допущені нами переступи. Бо ж не гріхи мають бути предметом нашої молитви, а дія Бога в нас.
Нагадаємо ще раз п’ять коротких пунктів іспиту совісті св. Ігнатія Лойоли і розширимо вступ до цієї молитви.
«Що б у твоєму житті не сталося, як би далеко ти не втікав від Бога, Він усе одно тебе супроводитиме».
Перш ніж забратися до молитви іспиту совісті, треба усвідомити, що перебуваєш у присутності Бога, що Він завжди поруч. Що б у твоєму житті не сталося, як би далеко ти не втікав від Бога, Він усе одно тебе супроводить. Усвідомивши Його близькість, присвяти кілька хвилин роздумам про минулий день. Дозволь повернутися переживанням, які залишили по собі сильний слід: несподіванки, хвилини радості, а також сварки, розчарування. Лише коли усвідомиш присутність Бога поруч і свої переживання, можна рушати далі.
«Твердження, що Бог мене любить, може дуже швидко стати порожнім, якщо я щодня не усвідомлюватиму Його добродійства».
Ігнатіанський іспит совісті тим і відрізняється від інших, що запитую насамперед не про те, що я сам зробив, а що Бог зробив для мене. Твердження, що Бог мене любить, може дуже швидко стати порожнім, якщо я щодня не усвідомлюватиму Його добродійства. Початок молитви іспиту полягає в тому, щоб помітити все, отримане сьогодні, відкрити, як сильно Бог мене любить і обдаровує, і подякувати Йому. Тільки побачивши, як багато ми отримали, можемо переходити до наступних пунктів.
Бачення отриманих дарів приводить до усвідомлення, як сильно ми в усьому потребуємо Бога. Його допомога потрібна і для того, щоб подивитися на власне життя. Цей пункт нагадує про правильний підхід до своїх гріхів. На них не можна дивитися інакше, як тільки крізь призму добра і милосердя — поглядом Божим.
Далі перейдемо до пригадування найважливіших подій дня. Якщо я вмію побачити, як сильно Він мене любить і як багато дає, то починаю розуміти свій егоїзм. Переходячи від події до події, я ставлю собі за мету не «впіймати себе на гріху», а зауважити Божу присутність в усьому. Вчуся дивитися на своє життя як на місце дії Бога. Тоді запитую себе: чого Він очікував від мене сьогодні? Як я відповів на Його очікування в тій чи іншій ситуації? Чи завжди усвідомлював Його присутність поруч?
«Дуже важливо під час іспиту совісті не загрузнути у самозвинуваченнях, а звернутися в молитві до Бога».
Франц Мьорес SJ пише про це так: «Завжди існує напруженість поміж тим, до чого нас кличе Бог, і тим, як ми живемо насправді. Ця напруженість проявляється також у наших почуттях і може допомогти більш результативно спрямувати наше життя на Бога. Тому дуже важливо, щоб під час іспиту совісті не загрузнути у самозвинуваченнях, а звернутися в молитві до Бога, який прощає. Як розпізнаємо у собі грішника, легше буде нам стати з вдячністю перед Христом, який узяв на себе всі наші гріхи». Отець Франц також підбиває підсумок ігнатіанському іспиту совісті такими словами: «Як відомо, дорога до пекла вимощена добрими намірами. Може, причину цього становить той факт, що чимало людей неспроможні знести своїх помилок чи соромного досвіду і хочуть усе швидко виправити одним великим рішенням. У такий спосіб добрий намір стає першим кроком до наступної поразки. Ми повинні дуже серйозно підходити до своєї слабкості. Постановити виправлення з допомогою Його благодаті означає тільки те, щоб учитися на власних помилках. Якщо повністю узагальнено постановимо любити своїх ближніх, то наша поведінка фактично не зміниться. А хто конкретно замислюється, як має поводитися в наступній ситуації, аналогічній Х, щоб знову не вибухнути, — той, певно, по численних спробах зробить свій крок до розвитку. Рішення виправитися — дуже важливе, але важливіше — уповання на допомогу Божу; в іншому разі іспит совісті стає корекційною гімнастикою, в якій для Бога немає місця. Саме такий моральний перфекціонізм Ісус критикував у фарисеїв, які забували покладатися на Бога. Тому іспит совісті має завершитися молитвою ”Отче наш”: вона показує, що саме Бог — Той, хто діє».
Іспит совісті вимагає регулярності. Тільки так життєвий шлях може стати дорогою молитви. Багато людей надвечір уже надто втомлені, щоб знову переглядати свій день. Однак можна знайти якийсь спокійний час удень. Головне — не полишати цю вправу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
