Роздуми над Першим читанням на суботу ХХ Звичайного тижня, рік ІІ
Привів мене ангел до брами, до тієї, що звернена лицем до сходу. І ось слава Бога Ізраїля йшла від сходу. Голос Його був, немов шум вод великих, і земля засяяла від Його слави. Це видіння було таке, яке я бачив, коли Він прийшов, щоб зруйнувати місто; таке, яке я бачив при Кевар-річці; і я впав лицем до землі. Слава Господня ввійшла в храм брамою, що звернена лицем до сходу. І підняв мене дух і ввів мене у внутрішній двір, і ось слава Господня сповнила храм. Я почув когось, хто говорив до мене з храму, й муж стояв коло мене.
Він сказав мені: «Сину людський! Це місце Мого престолу й місце для стіп Моїх ніг, де житиму серед синів Ізраїля повіки».
Єз 43,1-7а
Єзекиїл – пророк видінь: дивних, незрозумілих, вражаючих. Сьогодні чуємо про одне з них, що йому нагадує інше видіння, коли Бог приходив руйнувати Єрусалим, і тоді слава Бога Ізраїля покинула храм. Господь залишив стіни храму, аби піти за своїм народом на вигнання. Бог не прив’язаний до стін, для Нього важливий Його народ.
Тепер Він повертається назад. Ізраїль ще на вигнанні, ще далеко від Обіцяної Землі. А Він уже на них чекає. Народ іще страждає, але це страждання матиме завершення. Бо для Бога Його народ важливий.
Віримо в Бога близького, турботливого, милосердного. Останній штрих нашого слухання пророка Єзекиїла знову нас повертає до віри в ТАКОГО Бога. Бог вигнання як наслідок невірності Ізраїля — та Бог повернення як жест Його турботи.
Господи, будь моїм Богом завжди! Будь зі мною всюди! І допомагай мені завжди повертатися до Тебе!
фінансово.
Щиро дякуємо!
