Погляд

Естонія, яку звали «Землею Марії»

28 Серпня 2018, 14:34 1804 КАІ

Найближчим часом шлях Апостольських подорожей Папи Франциска проляже у країни Балтії. Зокрема, на нього чекає Естонія.

Християнство дісталося на цій землі досить пізно, у ХІІ столітті. В Середньовіччі ця країна називалася Maarjamaa — Земля Марії. Однак край у розвиткові Католицької Церкви поклала реформація.

Католицизм був тут заборонений цілі століття. А наступного удару по Церкві, що відроджувалася, завдав комунізм. Лише після того, як Естонія 1991 року стала незалежною, Церква змогла там діяти вільно.

 

 

Земля Марії

Історія католицизму на естонських землях сягає другої половини ХІІ століття. Бенедиктинський монах Фульк з абатства Мутьє-ла-Сель поблизу Труа у Франції був 1165 року призначений місійним єпископом для естонців. У сусідній Лівонії (нині північна частина Литви) місцевий єпископ Альберт 1201 року віддав свою дієцезію під покровительство Матері Божої. Цей акт підтвердив 1215 року папа Інокентій ІІІ, присвячуючи Діві Марії заодно і Лівонію, і Естонію. Відтоді дві ці території звалися Землею Марії.

Таллінн став осередком дієцезії, що підлягала Лундському митрополиту у Швеції, але адміністративний центр дієцезії незабаром було вирішено перенести до Дерпті (нині Тарту). Дієцезія існувала аж до 1558 року, коли Тарту захопили росіяни.

Поки їх не було, поступово поставали храми і монастирі для орденів, які прибували на ці землі (домініканці — 1229 року, цистерціанці — 1249, бригідки — 1409). «Повсюди в Естонії можна знайти сліди католицького минулого країни, які зазвичай асоціюються з Середньовіччям», — підтверджує Апостольський адміністратор Есторіє єпископ Філіпп Журдан. Нічого дивного, зрештою, всі вцілілі після історичних бур середньовічні каплиці і храми були католицькими місцями культу.

Католицизм панував у північній Естонії від 1227 до 1561 року, а в південній — ще довше, до 1626-го. Лише потім лютеранство захопило собі християнський простір країни, подекуди включно з католицькими храмами.

 

Таллінн, храм св. Миколая (“Нігулісте”). Тут 1993 року побував Йоан Павло ІІ під час візиту в Естонію

 

Реформація

Восени 1523 року Мартін Лютер написав листа «До вибраних і улюблених друзів Бога у Ризі, Таллінні, Тарту і Лівонії», давши цим початок реформації на цих теренах. Ідеї реформації впали на податливий ґрунт. Під їхнім впливом мешканці Таллінна стали нищити статуї, образи святих, вівтарі у трьох храмах міста, а 1525 року вигнали з нього домініканців. Святі Меси у катедрі надалі було служено, однак під страхом покарання в них заборонялося брати участь місцевим мешканцям.

Остаточною перемогою реформації над Церквою було віддання честі 1561 року протестантському королю Швеції. Тоді католицький культ у Таллінні був замінений лютеранським. До 1577 року ще діяв монастир бригідок у передмісті Таллінна, але його зрештою захопили російські війська.

Католицизм утримався в Дерпті (Тарту), який від 1582 року разом із Лівонією належав Речі Посполитій. Роком пізніше туди прибули єзуїти (четверо священиків і двоє братів), які відкрили гімназію. На 1600 рік у дерптському монастирі був уже 31 брат. Однак вони були змушені покинути місто після того, як 1625 року Дерпт захопили шведські війська.

Католицька Церква в Естонії зникла.

 

Католицький храм у Тарту

 

Перше відродження

Скромні початки цього відродження припадають на межу XVIII і ХІХ століть, коли Естонія вже належала Росії. 1798 року комендант гарнізону в тоді вже російському Таллінні, іспанець генерал Якоб Кастро де Ласерда звернувся з вимогою Святої Меси для свого гарнізону. Отож роком пізніше там утворили католицьку парафію з осередком у рефекторії колишнього домініканського монастиря. Парафія входила до Могилівської архідієцезії. Через 30 років вона вже налічувала 1500 вірян, переважно польських солдатів на службі у царській армії, та німецьких купців, що перебували в Таллінні.

 

 

Оскільки рефекторій (простіше кажучи, їдальня) вміщував не більше 300 осіб, 1841 року забралися до його розбудови. Так постав храм святих Петра і Павла (нинішня катедра, на фото), яку збудували за чотири роки. Однак домініканцям, які провадили парафію, була заборонена будь-яка місійна праця серед місцевого люду.

Наступні парафії поставали в Тарту (1830) і Нарві (1835), однак храми в цих містах постали тільки на межі ХІХ і ХХ століть. На 1914 рік в Естонії було 6 тисяч католиків, переважно поляки і литовці, які там були робітниками, урядовими працівниками та солдатами. Після поновлення 1918 року Ризької дієцезії (скасованої в часи реформації), їй підпорядкували естонські парафії.

Після Першої світової війни кількість католиків в Естонії зменшилася до 2 тисяч, і половина їх мешкала у Таллінні. Папа Бенедикт XV вислав в Естонію італійського єзуїта о.Антоніо Дзеккінні, який 1922 року став архієпископом і Апостольським делегатом у Литві, Латвії та Естонії. Через два роки він отримав від Пія ХІ призначення на Апостольського адміністратора Естонії.

1927 року Міністерство закордонних справ Естонії визнало статути католицьких парафій, згідно з якими єпископ або інший представник папи римського міг, за згодою міністерства, приймати до праці закордонне духовенство, якби забракло місцевого, а кандидати до священства набули дозвіл навчатися також за кордоном. Постали дві нові парафії: у Пярну і Раквере. Великого значення надавали релігійній освіті молоді, друкували релігійну літературу.

 

 

1931 року новим Апостольським адміністратором став німецький єзуїт о.Едуард Профіттліх (від 1936 року — архієпископ), доти — настоятель катедри (на фото). Він зрозумів, що душпастирська праця в цій країні буде плідна, якщо самі естонці стануть по стороні Католицької Церкви, яку там доти називали «польською».

 

Часи комунізму

Після того, як 1940 року незалежну Естонію загарбав Радянський Союз, архієпископа Едуарда заарештували, а 1942 року розстріляли як «контрреволюціонера». До слова, 2004 року започатковано його беатифікаційний процес. Також був вигнаний Апостольський нунцій архієпископ Антоніо Арата, який забрав із собою до Ватикану прапори Литви та Естонії, обіцяючи зберегти їх до часу відвоювання ними незалежності. 1945 року був депортований у трудовий табір тимчасовий Апостольський адміністратор, люксембурзький єзуїт Генрі Верлінг (1897-1961). Звільнений 1954 року, він не побажав виїхати за кордон, вирішивши прожити решту життя в Естонії.

 

 

З 1952 року в Таллінні протягом 35 років виконував душпастирське служіння о.Мікеліс Крумпанс (1916-1987, на фото). Він мешкав у церковній вежі. Влада забороняла йому організовувати зустрічі та засновувати католицькі організації. Не можна було друкувати католицьку літературу ані готувати дітей до Першого Причастя. Заборонялася також активна участь дітей і молоді в літургії, наприклад, як міністрантів або членів хору. Католицька Церква вимушено знову стала «церквою поляків», і ще трохи литовців, бо естонців-католиків було мало.

Становище почало змінюватися в 1970-х роках, коли став меншим державний тиск. Кількість людей, які приходили до храмів, стала зростати. Від 1975 до 2000 року в Таллінні було охрещено близько 200 дорослих естонців. Навернулася також чимала кількість інтелігенції.

 

 

По смерті о.Крумпанса відповідальність за Церкву в Естонії перейняв висвячений заледве два роки до того в Ризі о.Рейн Луйнапуу. В 1989 році він почав видавати щомісячник «Життя Церкви», який набув популярності також поза католицького колами.

 

Друге відродження

1990 року постала парафія в Ахтме. То був рік проголошення незалежності Естонії. Наступні парафії були засновані у Таллінні (греко-католицька, 1991) і в Сілламяе (1993). У Тарту відкрили католицьку школу (1993), а в дільниці Піріта у Таллінні знову з’явилися сестри-бригідки (2001).

 

Фото: Estonica

10 вересня 1993 року в Таллінні побував Йоан Павло ІІ, мавши візит заледве у кілька годин тривалістю. Він відслужив Святу Месу на Ринку, відвідав католицьку катедру, взяв участь в екуменічному молебні та виступив з промовою перед представниками світу інтелігенції. Естонське суспільство з увагою слідкувало за цим візитом.

Від 1992 року почергові Апостольські нунцій в країнах Балтії (архієпископ Хусто Мульор Ґарсія, архієпископ Ервін Ендер і архієпископ Петер Цурбріґґен) були водночас Апостольськими адміністраторами Естонії, аж до часу, коли 2005 року на цю посаду був призначений французький єпископ Філіпп Журдан, який уже дев’ять років працював у Таллінні.

Католицька Церква в Естонії нині налічує майже 6 тисяч вірян (на 1,3 млн мешканців), має 10 парафій. Згідно з даними за квітень 2018 року, душпастирську працю там виконують один єпископ, 12 дієцезіальних та орденських священиків (домініканці), 18 сестер-черниць (бригідки, непорочниці, місіонерки любові та феліціянки). Діє там і персональна прелатура Opus Dei, а єпископ Журдан — її нумерарій. 2016 року в Естонії з’явилася місійна семінарія «Redemptoris Mater», яка стала першою духовною семінарією в цій країні за всю її історію.

У Таллінні має свій осередок Карітас Естонії, а в Тарту і Кодаземі діють католицькі виховні заклади.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: