Роздуми над Першим читанням на середу ХХІІ Звичайного тижня, рік ІІ
Брати, я не міг говорити до вас як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі. Я годував вас молоком, а не твердою їжею, тому що ви не могли їсти, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні. Адже коли між вами є заздрість і суперечки, то хіба ви не тілесні, хіба ви не поводитеся по-людському?
Бо коли хтось каже: «Я – Павлá», а інший: «Я – Аполлóса», то чи ж ви не тілесні люди? Хто такий Аполлóс? Або хто Павло? Вони тільки служителі, через яких ви повірили, – кому скільки вділив Господь. Я посадив, Аполлóс поливав, та зростив Бог. Тому ні той, хто садить є чимось, ні той, хто поливає, лише Той, хто вирощує – Бог. Хто садить і хто поливає, є одне; кожний одержить особисту нагороду згідно зі своєю працею. Бо ми є Божими співпрацівниками; ви є Божою нивою, Божою будівлею.
1 Кор 3,1-9
Апостол лагідно, але впевнено повчає своїх духовних учнів: їм необхідно зміцнюватися, рости, звикати до серйозніших (твердіших, важчих) поглядів у вірі. А їхня поведінка — заздрощі, суперечки — вказує на їхню незрілість. У чому причина суперечок? Духовний лідер… Належність до якогось кола, руху…
У цьому разі це не так проблема самих лідерів — Павла чи Аполлоса, — як тих, що посилаються на їхні імена і починають ділитися між собою. Для них важлива людина, яка їм допомагала зростати у вірі. І тут вони зупинилися. Апостол вказує шлях: треба йти далі, не зупинятися на людях, які є лише знаряддями. Головою є Бог, і на Ньому треба зосередити свою увагу. Якщо головною точкою відліку стає людина (навіть така свята, як ці відомі апостоли), то такий віруючий — ще немовля у Христі.
Павло вживає відповідні форми дієслова, що підкреслюють його думку, а при перекладі ці нюанси мови затираються: Я (Павло) посадив (аорист, минулий завершений час), Аполлóс поливав (знову аорист), та зростив Бог (імперфект, дія в минулому, наслідки якої продовжуються тепер). Тобто дія цих людей обмежена в часі, вона завершується. Божа ж дія постійна: була колись і продовжується тепер, Бог постійно піклується про свою ниву. Павло визнає, що ми лише «співпрацівники», бо головний Працівник — Господь.
Господи, дай нам єдність у Тобі!
фінансово.
Щиро дякуємо!
