Для чого нам потрібні інші люди?

16 Вересня 2018, 09:52 1488

Наше входження в людську родину дає нам у зародку зрілість, яку ми осягнемо пізніше. Подібно й наше прийняття до Церкви робить нас «святими в зачатковому стані».

Божий задум, так, як ми можемо його пізнати у світлі Об’явлення, не залишає жодних сумнівів щодо спільнотного виміру людського покликання. Згадаймо лишень перші сторінки Біблії: людина була створена на образ Бога. Однак цією людиною не є тільки одиниця, Адам, перший із цілої серії; він представляє Людину загалом. У перших описах Книги Буття Адам, по суті, є або окремим ім’ям власним, або збірним поняттям. Людина, сотворена на образ Божий, — це чоловік і жінка (див. Бут 1,27).

В одночасному сотворенні першої людської пари християнська думка слушно вбачає «перший вияв спільноти осіб». Ця поява Людини у вигляді спільноти не позбавлена підстав. Самий її Божественний взірець — це спільнота осіб: Отець, Син і Святий Дух, у єдності тієї самої Божої природи. Створена на Його образ людина, таким чином, це істота суспільна, яка може доповнитися тільки в зустрічі з іншим:

«Я ясно пізнаю і сам пізнаний лише тоді, коли любов гарантує мені дар присутності іншого» (Поль Елюар).

Інтуїція поета відкриває тут первісний елемент, що криється глибоко в людській природі. Без взаємин з іншою особою людина не може ані жити, ані розвивати свої здібності. Інколи це набирає драматичних вимірів, ми ж бо знаємо про всілякого роду несправедливості, що були долею людей, позбавлених любові: безконечну кількість таких психологічних випадків можна би звести до браку стосунків з іншим — чи не єдиної причини, що у сенсі джерела, що у сенсі наслідку. Тільки якомога досконаліша інтеграція з людською спільнотою дає дитині змогу осягнути повну зрілість.

Цей факт, що в наші часи відкритий заново в усій його болісній виразності, по суті становить спільне благо християнської традиції. Неможливо переоцінити те, що найстаріший образ Пресвятої Трійці, який зберігся до наших часів, представляє саме три Особи в момент сотворення людини. На стіні саркофагу, який зберігається в Латеранському музеї, відомого догматичним і символічним багатством своїх барельєфів, ми бачимо першу пару людей у ранок сотворення, перед лицем Трійці Божих Осіб. Отець, який сидить, благословляє особливо урочистим жестом; Син, «через якого все сотворене», кладе руку на голову Єви, яка виходить із боку Адама, що лежить біля її ніг: Син представляє їх Отцю. Дух Святий зображений як постать обік двох перших. Його присутність на цьому образі нагадує нам, яку Він відіграє роль: Він готується виконати стосовно двох щойно створених істот те саме діло, яке звершує споконвічно між Отцем і Сином — діло спільноти в любові.

В інший, пізніший момент Історії спасіння Ісус скаже нам те саме: «щоб вони були одно так само, як і ми одно» (Йн 17,22). Нагадуючи цей текст, Другий Ватиканський Собор додає: «Господь Ісус (…) вказує певну подібність поміж єдністю Божих Осіб та єдністю дітей Божих у правді та любові». Братнє ставлення, якого вимагає євангельська любов до ближнього, це щось зовсім інше, аніж тільки виконання наказу, навіть Божого. Вона вкорінена в суті істоти, створеної до життя у спільноті, яка з огляду на це може реалізуватися тільки в безкорисливому дарі себе самої, і яка зберігає своє життя, коли його втрачає (див. Лк 17,33).

Лише на цьому рівні розв’язується гадана антиномія безумовно індивідуального характеру особистого покликання та спільнотного виміру спасіння. У першому розділі Послання до Ефесян, яке показує невичерпне багатство неосяжної Таємниці, св.Павло запевняє нас, що Бог «вибрав нас (…), щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові» (Еф 1,4). Однак він ще вчить нас, що це вибрання здійснилося «у Христі Ісусі» та що волею Отця є «об’єднати все у Христі» (1,10). Це з’єднання всіх речей звершується у Церкві й через Церкву, Тіло Христове. Отож у планах Божих постає єдність між вибраністю з призначенням до святості й даром усиновлення, який отримуємо в Церкві. Церква це не своєрідний «резерв», на тлі якого сяяло б наше особисте зусилля прагнути до святості. Тут справа набагато глибша: Церква — це середовище, в якому ми маємо жити і поза яким ми б не мали життя. Сотворена на образ Бога, який є Спільнота, свята і неподільна Трійця, людина отримує Божий дар, який є підставою всілякої святості у спільноті святих. Наше входження в людську родину дає нам у зародку зрілість, яку ми осягнемо пізніше. Подібно й наше прийняття до Церкви робить нас «святими у зародковому стані» (не «малий святий», а «святий-початківець»).

Переклад CREDO за: Жан П’єр Торрель ОР, Dominikanie

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: