Чи можна слідувати за Ісусом, віддавшись Йому цілковито, на смерть і життя, у дванадцять, п’ятнадцять чи вісімнадцять років?
Підлітки з німбами переконують нас, що вік не має значення — рахується лише любов!
Агнеса
Красива 12-річна Агнеса, яка народилася в респектабельній римській сім’ї, мала багато кандидатів до шлюбу. І вона вибрала — але її Нареченого не можна було побачити людськими очима. Своїм рішенням вона викликала лють одного з потенційних наречених. І недарма: програти одному з суперників було б не соромно, але невидимому Ісусові? Розгніваний юнак вирішив помститися. Агнесу звинуватили в тому, що вона була християнкою, а це на початку IV століття було майже рівнозначне смертному вироку. Суддя переконував її, умовляв, погрожував, урешті розпалив вогонь і приніс знаряддя тортур — це теж не допомогло. Агнеса дивилася спокійно і не змінила своєї думки. Щоб зламати, її відправили до публічного дому, де, як розповідає легенда, вона викликала таку повагу, що жоден із клієнтів не наважився наблизитися до неї. А коли нарешті знайшовся один сміливець, то впав, вражений сліпотою. Агнеса повернулася до судді, який виніс їй вирок: стяти голову. Пізніше святий Амвросій писав, що «вона йшла до місця страти щасливішою, ніж ті, хто йшов до шлюбу». Вона любила свого Нареченого більше, ніж життя.
Чесек, Франек, двоє Едиків і Ярогнєв, званий Ярошем
Вони познайомилися в салезіанському ораторії в Познані — там разом гралися, навчалися і молилися. І звідти пішли разом спочатку на дворічне ув’язнення до гестапівських тюрем, а зрештою — на смерть. Наймолодшому було 19 років, найстаршому — 23. Замість того, щоб запрошувати дівчат на перші побачення і тривожитися, як розповісти батькам про двійку з літератури, вони мусили навчитися уникати німецьких облав і протистояти окупантам, діючи в підпіллі. Протягом року вони служили в шерегах Національної бойової організації, але у вересні 1940 р. їх засудили і звинуватили в державній зраді. В ув’язнені їх катували, але не зламали. Франек Казьмерскі в одному з таємних листів до Едика писав: «Я ще свого гумору не втратив, все жартую». Але найважливіше відбувалося в їхніх серцях. Вони дозрівали, дедалі більше наближаючись до Того, хто ще на волі повністю притягнув їх до себе. Едик Клінік у листі до сестри писав: «Сьогодні, коли я вже маю за плечима великий період життєвої школи, я інакше дивлюся на світ, бо в’язниця дуже змінює людей. Багатьом вона шкодить, для інших стає спасінням. Я й мої друзі можемо сказати, що для нас це є і буде другим варіантом». Вони жертвували страждання за своїх переслідувачів, а смертний вирок прийняли спокійно. З листів, написаних за кілька хвилин до смерті, видно повну згоду на Божу волю і радість близької зустрічі з Господом. Захищені таїнствами, вони пішли на смерть і були страчені 24 серпня 1942 року.
Який батько, такий син
Відколи Августин почув про Христа, він зробив усе для того, щоб Католицька Церква досягла Кореї. Завдяки його зусиллям на «Землю ранкової тиші» прибули перші місіонери. Свого сина, Петра Ю Тай-ч’ола, він виховував, незважаючи на заперечення своєї дружини, у відповідності з цінностями, які визнавав. Петро був слухняний своїй матері в усьому, але у питаннях віри довіряв батькові. Настільки, що коли в серпні 1839 року Августина на хвилі переслідування корейських християн заарештували, 13-річний Петро сам віддав себе владі. У в’язниці ніхто не зважав на його молодий вік — його били і катували, намагаючись змусити відректися від своєї віри. Хлопчик не зламався і до кінця зберігав бадьорість і мужність, які засоромлювали дорослих. 31 жовтня 1839 р. його задушили у в’язниці.
Станіслав Костка
Вирватися до школи у великому місті — який підліток не мріє про таку можливість? Дім далеко, розваги — близько. Але 14-річного Сташека Костку не цікавили танці та приятельські зустрічі. Цей молодий шляхтич родом із Росткова мав одну мету: стати священиком. Віденський колегіум єзуїтів здавався мрією! Але реальність виявилася складнішою. Єзуїти нікого не приймали без згоди батьків, а на неї Сташек, який мав бути спадкоємцем сімейного маєтку, не міг розраховувати. Однак голос покликання виявився сильнішим за волю близьких. Щоби здійснити свою мрію, Сташек пішов спочатку до Аугсбурга, потім до Ділінга, щоб нарешті після пішого переходу через Альпи дістатися до Рима. Зворушені рішучістю юнака, єзуїти прийняли його до новіціату. Своїм смиренням, зрілістю та молитовністю він підкорив братів-єзуїтів. Але радість була недовгою — через кілька місяців в новіціаті Сташек серйозно захворів. Він помер 15 серпня 1568 року.
фінансово.
Щиро дякуємо!
