«Зв’язок між сексуальністю й любов’ю ми, власне кажучи, розірвали через ці ганебні вчинки», — сказав архієпископ Ґжеґож Рись, підсумовуючи засідання першого дня Синоду єпископів про молодь.
Провідним мотивом передобіднього засідання було «слухання», тобто потреба відмовитися від позиції когось, хто зразу на все має відповідь. Про це говорив Папа Франциск, відкриваючи Синод, і це ствердив Лодзький митрополит: «Треба спочатку слухати, а потім говорити».
Важливим питанням архієпископ Рись визнав таке: «Чи молодь хоче з нами розмовляти, чи ми не створили такої Церкви, яку вони сприймають як “неконтактну”».
«Один із соборних отців висунув драматичну тезу, що, можливо, Церква — це останнє місце, куди молодь приходить по порятунок. Вони перебувають у різноманітних тяжких ситуаціях і потребують допомоги, але їм тоді на думку спадає що завгодно, тільки не Церква», — сказав митрополит.
Синодальні отці найбільше говорили про сексуальність — цю важливу царину життя молодих людей, що стосується сфери інтимної і чутливої, любові в еротичному вимірі.
«В цьому вимірі Церква багато що має сказати, хоч би у вченні Йоана Павла ІІ про теологію тіла. Ми могли би ділитися з молоддю вченням на цю тему — але, на жаль, ми їх розчарували в цьому відношенні своїми сексуальними гріхами. Там, де вони мали право сподіватися від нас провадження, отримали досвід згіршення не словом, а вчинком.
На жаль, ми їм про це право не говоримо. А якщо говоримо, то замало — про жертв, які потребують допомоги, інколи все життя. У цій дуже делікатній сфері, в якій Господь Ісус ввірив нам таке прекрасне послання, ми на сьогодні неспроможні його проповідувати, бо ми самі, як сказав колись Ципріан Каміль Норвід, “знесилили” Христове послання своєю поведінкою. Ми самі показуємо, що інакше переживаємо сексуальність. Ми не переживаємо її у категоріях дарування себе для когось, а тільки як задоволення власних потреб, таких чи інших. Зв’язок між сексуальністю й любов’ю, власне кажучи, ми порушили цими ганебними вчинками», — зазначив архієпископ Рись.
Під час засідання час від часу поверталася тема «культури відкинення», жертвами якої части стає молодь. Один з отців зіставив це поняття з «гріхом клерикалізму». На його думку, клерикалізм — це «культура відкинення», перенесена всередину Церкви. «Це нечувано сильна теза, що вимагає роздумів», — зазначив митрополит Лодзький.
Серед численних висловлювань він визнав важливим голос стосовно нашого ставлення до імігрантів, переважно — молодих людей. На завершення отець, який порушив цю тему, поставив шерег запитань: чи я знаю молодь, яка емігрувала з моєї дієцезії, чи знаю, де вона зараз, чи знаю тих, хто власне прибув до моєї дієцезії, може, не на постійне проживання, чи знаю тих, хто оселився, хто повернувся.
«Коли під час трихвилинної тиші я міг замислитися над цими запитаннями, то, на жаль, майже на всі дав би туманні відповіді, хоч не раз бував у середовищах мігрантів», — зазначив архієпископ.
Під час Синоду багато говориться про молодь і про саму Церкву. На думку ієрарха, у кінцевому підсумку йдеться не про те, що Церква робить для молодих людей, а про те, хто вони у Церкві. Один з синодальних отців говорив про Церкву, яка є тілом, що потребує всіх своїх членів.
«Це не так, що ми виховуємо молодь, щоб вона ставала членами Церкви, — вона вже є членом Церкви, уже щось від себе вносить, і тепер важливо це пізнати і розпізнати», — сказав митрополит.
Один із синодальний отців, американець, говорив, що ми маємо розвинену катехетичну систему, катехізуємо молодь по кільканадцять років, після чого наприкінці навчання молоді люди заявляють, що віра є чимсь ірраціональним. Це питання про «успіх чи поразку» катехез.
Фото: Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
