Роздуми над Першим читанням на середу ХХХІІІ Звичайного тижня, рік ІІ
Я, Йоан, глянув, і ось – на небі двері відчинені, і перший голос, який я почув, – наче звук сурми, заговорив зі мною і сказав: «Підіймися сюди, і Я покажу тобі те, що має статися після цього!»
І одразу я був у дусі. І ось, на небі стояв престол, і Той, хто сидів на престолі. Той, хто сидів, з вигляду був подібний до каменя яшми й сердоліку, а райдуга довкола престолу була подібна до смарагдової. А навколо престолу було двадцять чотири престоли, і на престолах – двадцять чотири старці, які сиділи й були зодягнені в білий одяг, і мали на своїх головах золоті вінці. І від престолу виходять блискавки, і шуми, і громи. Сім же світильників, що горять перед престолом, – то сім Божих духів.
А перед престолом – наче скляне море, подібне до кришталю. Серед престолу й довкола престолу – чотири істоти, повні очей спереду і ззаду. Перша жива істота була подібна до лева, друга істота подібна до теляти, третя істота мала таке обличчя, як у людини, а четверта істота – подібна до орла в польоті.
І чотири істоти, кожна з яких має по шість крил, довкола і всередині повні очей, не мають спочинку ні вдень, ні вночі, говорячи: «Святий, святий, святий Господь Бог, Вседержитель, який був, який є і який приходить!»
І як тільки живі істоти віддадуть славу, честь і подяку Тому, хто сидить на престолі, який живе віки віків, – двадцять чотири старці падають перед Тим, хто сидить на престолі, й вклоняються Тому, хто живе віки віків, і кладуть свої вінці перед престолом, кажучи: «Достойний Ти, Господи і Боже наш, прийняти славу, честь і силу, адже Ти створив усе, і завдяки Твоїй волі все постало і було створене!»
Одкр 4,1-11
Після листування Христа з Церквами (на жаль, під час Літургії читаються лише три листи з семи), Йоан постає перед Богом, щоб там отримати одкровення щодо майбутнього світу. Той голос, який на початку книги наказав йому писати до Церков (1,10-11), тепер відкриває апостолу тайни неба. Образи прикликають подібні видіння в пророків Ісаї та Єзекиїла. Але тепер відкривається більше, ніж зрозуміли ці пророки Старого Завіту.
«І одразу я був у дусі. І ось, на небі стояв престол, і Той, хто сидів на престолі». У дусі на небі — небо не місце, а стан душі. Може бути і в мені.
Йоан не насмілюється називати Бога на ім’я, а лише описово каже: «Той, хто сидить на престолі, який живе віки віків». Бог завжди більший за наші слова та уяву.
І що найважливіше: Йоан у дусі піднесений на небеса, де споглядає небесну літургію. І саме там йому відкриється теперішнє/майбутнє землі. Не земля — з людськими подіями та рішеннями — є головним протагоністом історії. Історію веде Той самий, що сидить на престолі, який живе віки віків, який є, який був і який приходить. Людська історія не розвивається автономно, незалежно від Бога. Насправді це Він веде історію. І веде до того завершення, яке побачимо наприкінці книги. Велика втіха — знати, що те, що з нами відбувається, не залежить від якоїсь сліпої долі, випадку чи рішень людських володарів. Над усім є Бог. І Він веде світ до тріумфу Бога.
Господи Боже, що возсідаєш на престолі слави у небесах людської душі, який є, який був і який приходить, довіряю Тобі історію мого життя, моєї держави та всього світу. Дай із літургії Твого прославлення почерпнути сили і правильне бачення сенсу того, що відбувається!
фінансово.
Щиро дякуємо!
