Поради

Що робити, коли діти підростають і не хочуть ходити до церкви?

28 Листопада 2018, 10:29 2288

Для людей, які глибоко вірують, справжньою проблемою стає те, що їхні діти, до виховання яких було докладено усіх старань, підростають і заявляють, що не вірять у Бога або не ходитимуть до церкви.

У батьків одразу ж виникає запитання: що сталося? Де ми схибили у вихованні? Як заохотити, змусити свою дитину знову відвідувати храм? За недовгу практику священицького служіння мені доводилося чути такі розмови не раз. Це далеко не поодинокі випадки, а загальне явище, пише ДивенСвіт.

У пошуку розв’язань такої проблеми, очевидно, слід рухатися від кожного конкретного випадку втрати віри у дитини, бо причин може бути безліч. Тут не йдеться про випадки, коли дитина не перейняла досвіду літургійного життя — не ходила до храму, не чула про Бога. Тут брак віри — природне продовження домашнього атеїзму, в якому особа виростала. Але що ж сприяє тому, що не вірять ті, які виросли у сім’ях із глибокою духовною традицією?

Тут мусимо відзначити, що виховання хоч і важливе, однак не вирішальне у формуванні людини. Кожен має своє его і в умовах вільного вибору може обирати зовсім не те, що його батьки. На особу впливають не тільки батьки, але й школа, середовище ровесників, масові культурні віяння тощо.

 

Вплив середовища

Іноді причиною втрати віри в дитини чи юнака може бути середовище, в якому він (вона) перебуває, або нове, до якого починає належати (наприклад, при вступі на навчання тощо). Для ще не до кінця сформованого юнака важливою і впливовою буде та група людей, в якій він віднаходить і реалізує себе, до якої прагне належати. Щоби бути прийнятим, юнак готовий жертвувати навіть найусталенішими принципами.

Дуже важливо в такий період дати молодій людині зрозуміти, що вона — особистість і повинна мати свої пріоритети й цінності. І не мусить діяти, говорити, думати так, які усі. Бо поведінка «як усі» позбавляє оригінальності.

Спільноти мають у такому віці глобальне значення: вони стають осередками однодумців, і саме тут люди не бояться бути самими собою. Тому так важливо, щоб ці спільноти були здоровими і ґрунтувалися на здорових спільних інтересах.

 

Брак аскези в житті

Друга причина — це брак аскези в житті молодих людей. Загалом у житті, особливо в житті духовному дуже важливою є здатність бути аскетичним: вміти відмовити собі у приємному, брати відповідальність за свої вчинки, виконувати щось терпеливо, багаторазово й не за гроші. Щоденний духовний розвиток неможливий без аскези. Бо завжди приходитимуть кризові моменти. І лише ті, хто в якийсь спосіб практикує аскетичну поведінку, зможе перетерпіти і не зневіритись.

А чим, власне, є аскеза щоденного життя? Іспит совісті, регулярна молитва, піст, планування дня і реалізація плану, організація часу, відмова у задоволеннях заради якоїсь важливої справи.

Іноді буває, що молода особа не так втратила віру, як не може собі зарадити у розвитку духовного життя.

 

Зустрітися з Особою, а не знанням

Ще одна можлива причина втрати віри — що юнаки виховуються у середовищі передавання істин віри, а не живого свідчення віри. Для молодого покоління набору етичних правил або релігійних культових обрядів давно вже замало. Що старші сприймають як норму, молодь ставить на шальки терезів і під сумнів.

Молоді не робитимуть чогось, якщо не розумітимуть, навіщо. Навіщо ходити, як ходять батьки до храму, якщо це ніяк не впливає на їхнє життя?

Молоді передають систему релігійної поведінки, а торкнутися їх може лише зустріч із живим Богом. Не канони і звичаї, а глибоке внутрішнє переживання присутності Бога тут і тепер у моєму житті.

 

Коли віра стає фанатизмом

Це справді складно, але причиною втрати віри у дитини, яка виросла, може бути те, що у неї просто не було релігійної свободи вдома. Не йдеться про те, щоб релігійне виховання залишати на волю випадку. І не про те, щоби хрестити дитину тоді, коли вона сама собі зможе обрати релігію.

Проблема починається тоді, коли релігія стає не фундаментом родинного життя, а набирає нездорових фанатичних форм. Між релігійним вихованням та життям виключно в рамках Церкви і церковної спільноти — велика різниця. Коли дитина брудна і занедбана, бо батьки не мають на неї часу через те, що постійно в храмі або беруть участь у тисячах богослужінь, — це не релігійне виховання, а вияв фанатизму. Маємо розуміти, що змушувати дитину ходити до храму або робити все її дозвілля релігійним може закінчитись трагічно.

 

Найважливіше — свобода!

Насамкінець, слід ще раз підкреслити, як важливе релігійне виховання дітей у свободі. Читаючи Біблію, розумієш, яка важлива для Бога наша свобода і те, щоб ми шанували як свою свободу, так і свободу ближнього. Тому батьки мають шанувати свободу своєї дитини у її стосунках із Богом; тому доцільно у різному віці давати дітям відчути свободу. Це не означає взагалі не говорити про Бога.

Якщо ж дитина, яка подорослішала, все-таки не ходить до церкви попри віруючих батьків, слід усвідомити таке. По-перше, це її право. Хоч би як це було боляче і жорстоко, однак кожен з нас проживає своє життя сам і сам за нього відповідатиме. Можна зробити все можливе, щоб допомогти. Але неможливо жити замість когось. Якщо чітко собі це пояснити, то зникне хибне відчуття провини за вчинки близьких. Іноді любов проявляється у тому, щоб дати можливість піти. Як це зробив милосердний батько з притчі. Це данина свободі дитини і батьківська любов, хоч би як неймовірно складно це було.

По-друге, Бог — найкращий Батько. І Він пильно буде дивитися за кожним, хто заблукав. Бог значно більше любить твого сина чи дочку, аніж ти сам.

По-третє, тут можуть допомогти терпеливість і безперервна молитва за навернення. Ми хочемо, щоб наша молитва діяло блискавично, а Бог хоче навчити нас чекати і ніколи не втрачати віри в Його милосердя.

 

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: