Впорядкована невпорядкованість

Роздуми над Словом Божим на 17 грудня

Книга родоводу (Biblos genezeos) Ісуса Христа покликана показати, що Господь є сином Давида і походить від Авраама. З цими двома важливими постатями Старого Завіту пов’язані найвеличніші Божі обітниці.

Авраам отримав першу обітницю від Бога, що з нього вийде великий народ. Наш батько у вірі мав стати благословенням для всіх племен землі. Отож Господь об’являє, що Він — Бог, який дає життя і благословення для кожного народу (Бут 12,1-3).

В Авраама народився Ісаак, в Ісаака — Яків, у Якова — Юда і його брати. Наступна обітниця прийшла через благословення Якова своїм синам. До Юди він промовив: Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, йому будуть коритися народи (Бут 49,10).

Давид із покоління Юди отримав підтвердження давньої обітниці: Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки (2Сам 7,16). Таким чином Бог здійснює своє вічне царювання. Він керує народами, завжди даючи життя і благословення.

У родоводі Ісуса Христа маємо дуже довгу послідовність імен. Три рази по чотирнадцять. Такий перелік може швидко набриднути, але чим він довший, тим більше доводить, що Божий план далекий від імпровізації. Від самого початку і крізь віки Бог приготовляв прихід Ісуса Христа, який здійснився своєчасно. Всі Божі дії об’єднуються та здійснюється в Ісусі Христі, остаточно і повіки.

За кожним іменем криється своя біблійна історія. У родоводі наявні як чоловіки, так і жінки, зі своїми чеснотами, але також численними гріхами. Варто зауважити, що всі чесноти були старанно приховані, а всі вади виразно зазначені. Згадано патріарха Юду, який згрішив із Тамарою (Бут 38); Рахав була повією, до того ж чужоземкою (ІсНав 2); зазначено гріх Давида з жінкою Урії (2Сам 11); не оминули багатьох безбожних царів: Ахаза (2Цар 16), Манасію (2Цар 21,1-18), Амоса (2Цар 21,18-26).

Однак обіцяний прихід Ісуса Христа не зупинили ані гріхи патріархів, ані злочини царів, ані невірність народу. Втрата землі, неволя, змарновані життя, невикористані благословення — ніщо не могло стримати вірність Господа: Коли ми не віруємо, він зостається вірним, бо сам себе зректися не може (2Тим 2,13).

Всі обітниці здійснилися не з огляду на людину, покоління чи народи, а тільки завдяки слухняності Божого Сина. Не тому, що ми на щось заслуговуємо, чи нам щось належить, а тільки тому, що ми потребуємо життя, благословення і царювання Бога Отця через Ісуса Христа, Його Сина.