Роздуми над Першим читанням на п’ятницю ІІІ тижня Звичайного періоду
Брати! Згадуйте минулі дні, коли ви, просвітившись, перенесли великий бій, сповнений страждань: або будучи виставленими на посміховисько та знущання, або ж як спільники тих, які опинилися в такому становищі. Адже ви терпіли разом із в’язнями, з радістю приймали розграбування вашого майна, знаючи, що маєте для себе краще і вічне майно. Тому не залишайте вашої відваги, оскільки вона варта великої нагороди. Вам потрібна терпеливість, щоб, виконавши Божу волю, одержати обітницю. Адже ще трохи, дуже недовго – і прийде Той, хто йде, – і не забариться. Праведний Мій з віри житиме, а коли відступить, то Моя душа не матиме вподобання в ньому.
Ми ж не з тих, які відступають на загибель, але з тих, які вірять для спасіння душі.
Євр 10,32-39
Саме у ці дні, читаючи твори Г.Сковороди, я натрапив на слова, що становлять добрий коментар до сьогоднішнього читання: «Кожен тим веселиться, що обожнює. А обожнює те, на що надіється» (Вдячний Єродій). Автор послання заохочує згадати минуле, всі ті випробування, з якими зіткнулися віруючі: висміювання, знущання, грабунок. Бо розуміли, що є вічним, а що — дочасним і минущим за своєю природою. «Тому не залишайте вашої відваги».
Минуле нашої Церкви в Україні сповнене прикладів такої героїчної відваги. Минулого не можна забувати; більш того, необхідно зберігати свідчення минулого. Бо з нього можна черпати натхнення на сьогодні! Мати правильні пріоритети, щоб веселитися в тому, що обожнюємо. А на що я надіюсь? Що обожнюю? Що важливо для мене?
Ісусе Христе, хочу радіти лише в Тобі!
фінансово.
Щиро дякуємо!
