Роздуми Святішого Отця, присвячені подальшому тлумаченню молитви «Отче наш». Із цими словами Папа Франциск звернувся до вірних у Попільну Середу 6 березня 2019 року.
Любі брати і сестри, добридень!
Другим закликом, яким ми звертаємося до Бога, коли молимося «Отче наш», є слова «нехай прийде Царство Твоє» (Мт 6,10).
Прагнення з серця самого Христа
Після прохання, щоб було освячене Його Ім’я, людина віруюча виражає прагнення, щоб якнайхутчіш прийшло Його Царство. Це прагнення випливло, скажу так, із серця самого Христа, який розпочав своє проповідування в Галілеї, проголошуючи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мк 1,15). Ці слова — зовсім не погроза, а навпаки: радісна заповідь, заклик радості. Ісус не хоче спонукувати людей до навернення, сіючи страх перед судом Божим, що надходить, або почуття провини через скоєне зло. Ісус не займається прозелітизмом, а просто проповідує. Навпаки, те, що Він проголошує, є Доброю Новиною спасіння, і виходячи від неї, він закликає до навернення. Кожний запрошений до віри в «Євангеліє»: панування Бога над Його дітьми стає близьким. Це — Євангеліє: панування Бога стало близьким, а Ісус проголошує цю прекрасну справу, цю благодать — Бог, який є Отцем, любить нас, Він близький до нас і вчить нас іти шлязом святості.
Добрі знаки доброго царства
Знаки приходу цього Царства — різнорідні, але всі позитивні. Ісус розпочинає своє служіння, займаючись хворими, як тілесно, так і духовно, тими, хто жив у суспільному виключенні — подібно як прокажені, — грішниками, на яких усі дивилися з погордою, також і ті, хто самі були більшими грішниками, ніж вони, але вдавали, що вони праведники, а Ісус їх назвав лицемірами. Сам Ісус вказує ці знаки, знаки Царства Божого: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11,5).
«Нехай прийде Царство Твоє!» — наполегливо повторює християнин. Ісус прийшов. Але світ надалі позначений гріхом, сповнений багатьох стражденних людей, які не примиряються між собою, (сповнений) воєн і численних форм експлуатації, подумаймо тут, наприклад, про торгівлю дітьми. Всі ці факти свідчать про те, що перемога Христа в нас іще уповні не звершилася: багато чоловіків і жінок надалі живуть із замкненими серцями. То насамперед у цих ситуаціях на вустах християнина з’являється другий заклик з «Отче наш»: «Нехай прийде Царство Твоє!» Це немовби сказати: «Ми потребуємо Тебе, Ісусе; потребуємо, щоб Ти повсюди і назавжди був Богом-посеред-нас!»
Не спішити викорінювати
«Нехай прийде Царство Твоє», будь між нами. Інколи ми себе запитуємо: чому це царство реалізується так повільно? Ісус любить говорити про свою перемогу мовою притч. Наприклад, каже, що Царство Боже подібне до поля, де ростуть разом добре зерно і кукіль: найгіршою помилкою було би прагнення моментальної реакції — викоренити зі світу те, що нам видається бур’янами! Бог — не такий, як ми. Бог — терпеливий. Царство (Його) не встановлюється у світі шляхом насильства: його стиль ширення — лагідність (пор. МТ 13, 24-30). Царство Боже це напевно велика сила, найбільша, яка є, — але не згідно з критеріями світу. Тому здається, що воно ніколи не має абсолютної першості.
Доля Ісуса як зерна історії
Воно як закваска, вмішана в муку: безсумнівно зникає, — однак то саме вона робить так, що все заквашується (пор. Мт 13,33). Або як зернятко гірчиці, таке мале, майже непомітне, але воно несе з собою вибухову силу природи, а коли виросте — стає найбільшим з усіх дерев у городі (пор. Мт 13, 31-32). У цій «долі» Царства Божого можна відчути сенс Ісусового життя: також і Він був для своїх сучасників невеликим знаком, подією майже незначною для офіційних істориків своєї епохи. Він сам себе назвав «зерном пшениці», яке завмирає в землі, але тільки так може принести «щедрий плід» (пор. Йн 12,24).
Знак зерна — промовистий: одного дня селянин закопує його в землю (жест, який виглядає як поховання), а потім — «чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, — насіння те кільчиться й росте, а як — він сам не знає» (Мк 4,27). Зерно, що проростає, більше є ділом Бога, ніж людини, яка його посіяла (пор. Мк 4,27). Бог завжди нас випереджає. Бог завжди нас дивує. Завдяки Ньому після ночі Великої П’ятниці надходить світанок Воскресіння, здатний роз’яснити цілий світ надією.
Сіяти слово Царства
«Нехай прийде Царство Твоє!» Ми сіємо це слово посеред наших гріхів і падінь. Подаруймо його людям, яких життя здолало і перемогло, які скуштували більше ненависті, ніж любові, які прожили безплідні дні, навіть не зрозумівши ніколи, навіщо. Даймо його тим, хто боровся за справедливість, усім мученикам історії, тим, хто дійшов висновку, що боровся надаремно і що в цьому світі панує зло. Почуймо тоді, як відповідає молитва «Отче наш». Вона вкотре повторюватиме слова надії, ті самі, що їх Дух вмістив як печать цілого Святого Письма: «Так, приходжу скоро. Амінь». А Церква Господня відповідає: «Прийди, Господи Ісусе!» (Одкр 22,20).
А Ісус приходить по-своєму, щодня. Вірмо в це, а коли молимося «Отче наш» — кажімо: «Нехай прийде Царство Твоє!», щоби почути в серці: «Так, так, прийду, причому скоро».
Дякую.
Фото: La Santa Sede
фінансово.
Щиро дякуємо!
