Сповідник сказав, що мусиш над собою працювати, бо роки летять. Заміжня знайома зі спільноти запитала, чи ти вже когось знайшла. Може, рідко виходиш із дому?
Ви вже пробували католицькі «швидкі знайомства»? Інша подруга відводить вас убік і поплескує по плечу, повторюючи, щоб ви не переймалися — все буде добре, ще можете тішитися життям і вільним часом. Будете за цим сумувати, коли матимете дітей.
Тим часом на першу неділю по Різдві припадає свято Святого Сімейства. Дорогою на Месу ви вже подумки приготувалися до проповіді, яка вас не стосується. Традиційно для тих, хто не створив сім’ї, з амвона не пролунало жодного слова.
Знову хтось із вашої спільноти бере шлюб. Звісно, ви радієте щастю своїх друзів. До моменту, коли хтось починає запитувати, коли, нарешті, настане ваша черга.
Йдете до сповіді. І чуєте, що маєте швидше працювати над собою, бо не знайдете собі чоловіка. А біологічний годинник цокає.
Як це відбувається, що в Церкві ми так часто підкреслюємо цінність целібату священиків або богопосвячених осіб, а до мирян-одинаків (особливо жінок ) підходимо легковажно, зі співчуттям, або навпаки — відсуваємо їх на узбіччя душпастирської турботи, вважаючи, що самотній стан — перехідний, яким не варто займатися, бо має якнайшвидше минути?
Ми кидаємося із крайнощі в крайність, не знаючи, як підійти до таких людей. Іноді бачимо в одинаках непродуктивних легкодухів, людей незрілих, які шукають вигоди, самолюбних, які не розуміють цінності подружжя. А іноді бачимо їх як людей глибоко нещасних, які живуть від однієї Меси за доброго чоловіка до іншої, а ночами плачуть у подушку.
Ми думаємо, що тільки тоді, коли настане їхній час на подружжя і вони нарешті створять сім’ю, то подорослішають. Тоді можна буде ставитися до них як до рівноправних членів Церкви, тоді для них знайдеться відповідне місце в спільнотах і парафіях. А поки що вони мають щось у собі виправити, заповнити пустку.
Тоді як одинаки — це надія Церкви. В моменти, коли з виправданих причин ми переживаємо сімейні кризи, а довіра до священиків сильно падає, одинаки є тими, хто не хоче залишатися в ізоляції, берє активну участь у діяльності спільнот, підтримує парафії, стає авторами багатьох ініціатив та акцій щодо відкинутих. Досягають своїм свідченням середовищ, в яких Церква відсутня. Укріплюють її там, де підводять і духовенство, і подружжя.
Бути одинаком — це не хвороба, а шлюб — не ліки. Хочемо цього чи ні, суспільна реальність, в якій живе Церква, не сприяє підтримуванню міжлюдських зв’язків, швидше навпаки — їхньому розчленуванню. Суспільні медіа замість того, щоб наближати, тільки віддаляють нас одне від одного. Ми стаємо дедалі самодостатнішими, чергові травми посилюють у нас страх перед будуванням стосунків.
У Церкві ставатиме дедалі більше самотніх людей. Маємо перестати їх оцінювати і радити, як із цього «кошмарного стану» найшвидше вийти. І раз і назавжди забути розповіді про третій після подружжя і богопосвяченого життя, й точно найгірший, вид покликання — «міфічне» покликання до самотності. Такого покликання немає. Незалежно від того, чи ми в стосунках, чи ні, ми всі покликані до святості. До самотності не покликаний ніхто!
Як і всі члени Церкви, одинаки потребують чутливої пастирської опіки. Потребують проповідей, які їх стосуються, навіть, якщо в Біблії не знайдемо так багато безпосередніх посилань на їхню ситуацію, — в часи Ісуса бути самотнім не заохочувалося, швидше, всі намагалися вийти заміж або одружитися. Однак це означає, що Церква не має що сказати самотнім крім того, що як хочуть створити сім’ю, то мають краще старатися. А якщо їм це не вдалося, то, значить, із ними щось не так.
У Церкві має знайтися більше місця для мирян, які з різних причин не створили свою сім’ю. І не в ролі тяглових коней спільнот і парафій, а повноправних учасників життя Церкви на всіх рівнях. Учасників, яким також належить визнання і вдячність за їхню працю, присвята часу, діяльність спільноти попри те, що до них часто ставляться як до членів другої категорії. Учасників, на яких дивимося не звисока ані поблажливо, коли вони кажуть, що мріють про сім’ю, або навпаки.
Бо хто знає — може, саме одинаки врятують Церкву, коли розлучаються подружжя й підводить духовенство.
фінансово.
Щиро дякуємо!
