Погляд

Якщо шукаєш доброго чоловіка… спочатку знайди себе

21 Травня 2019, 12:43 2983

«А якщо я ніколи не буду щасливою?» Вам знайоме це запитання, чи не так? Вам також знайомий, можливо, мокрий від сліз телефон після вже чергової у вашому житті «останньої розмови».

Ви знаєте смак розчарування при вигляді подруги з обручкою на пальці і щоночі засинаєте, щораз більше згорнувшись, бо, може, бабуся має рацію і ви вже ніколи не влаштуєте своє життя. Вже нічого доброго в ньому не буде.

Мені бракує сміливості для тривіального тексту про курс самби, уроки кераміки й частіші походи з друзями в кіно. Мені бракує сміливості, тому що ваш біль має в собі щось пророче. Забіганий, невротичний, поранений світ повинен частіше дивитися у ваші мокрі очі, щоб нагадати собі, що найглибше бажання людини — це любов. Ваша туга — це мовчазний знак спротиву егоїзму, який буквально виснажує нас. І саме тому я не можу її тривіалізувати.

Але що далі? Витягуємо хусточки, банку «Нутелли», вмикаємо «Бріджіт Джонс» і даємо собі право тільки товстіти і плакати? Якщо вам лише це в голові — не читайте далі. Я вас ввічливо попереджаю. Оскільки є шанс, що після прочитання останньої крапки ви викинете у вікно не тільки «Нутеллу», а й диван.

Якщо я маю бути нетривіальною, то почнемо з Овідія: «Поки будеш щасливий, будеш мати багато друзів» (Donec eris felix, multos numerabis amicos). Я ніколи не любила цієї цитати. Це визначення очевидної дружби. Але, з іншого боку, воно має в собі геніальну інтуїцію: спершу стань щасливим — і не зможеш відбитися від друзів. Якщо у вас зараз вирвався з грудей крик : «Але як? Як я можу бути щасливою без стосунків?» Друга річ, яка має вирватися — на цей раз із вашої голови, — це велика виюча, як божевільна, сигнальна сирена, що кричить і кричить:«Щось не так!» Бажання близькості з іншою людиною — дуже природне. Але погано, коли воно буквально пожирає ваше серце.

Якщо ви розпізнаєте в собі таке надмірне бажання — це знак, що замість того, щоб розпочинати чергову Помпейську новенну про доброго чоловіка, спочатку треба знайти себе. І не обов’язково перед Пресвятими Дарами, а швидше — в кабінеті психотерапевта, в духовному керівництві або на Ігнатіанських реколекціях. Інакше — кожні стосунки, які ви намагатиметеся побудувати, будуть зруйновані. Жодна будівля не може бути побудована там, де немає фундаменту. А фундамент хороших стосунків — почуття власної гідності й здорова самооцінка. В нас є такі рани, такі мури, такі обмеження, яким треба протистояти. Треба набратися сміливості й дати відповіді на кілька запитань. Чому я не можу побудувати тривалий зв’язок з іншою людиною? Чому мене паралізує страх? Чому я не можу дивитися на себе в дзеркалі? Чому я не можу довіряти? Чому я досі живу неправдою про свою безнадійність? Чому я почуваюся жертвою? Перш ніж обдаруєте любов’ю того, єдиного, — обдаруйте любов’ю, ніжністю і прийняттям себе.

Що далі? Далі — чиїсь широко відкриті обійми, очі, які вдивляються в вас так пильно, що ви навіть не можете собі уявити. Далі — радість перебування одне з одним і взаємне обдарування власною глибиною. Далі — Бог, який хоче увійти з вами саме в такі глибокі, близькі стосунки. Він створив вас для них. Вам не потрібен хлопець або гарний чоловік для щастя. Вам для щастя потрібен тільки Бог. І це не перебільшення. Нам потрібна для щастя тільки Його любов. Хто ти? Чи ви можете без сумніву відповісти «Донька царя»? «Спадкоємиця Неба»? Дивлячись на себе, чи знаєте, що ви сплетені з Його мрій? Що живете у тіні Його крил? Що ходите в сяйві Його Слави? Ти самотня? Маєш трохи часу!

Тому спочатку шукайте цього первинного Прийняття. Шукайте насамперед свого початку. Перш ніж стати дружиною, маєш стати донькою.

Ваша самотність — у Божому плані. Це важкий дар, я знаю… Але ваша самотність має сенс, має мету. Може, спробуєте її хоч трохи приручити? Самотність не зникає у шлюбі. Я знаю розчарованих дружин. Жінок, які не були готові зустріти таке серйозне відчуття самотності у шлюбі. Що воно гостріше, то далі вони від Бога. Наші чоловіки, хоч би якою вони були «прекрасною партією», завдадуть нам болю, вони не раз залишать нас самих у важкій ситуації (ми, зрештою, рідко залишаємося їм щось винні). Якщо ви не вмієте переживати свій біль із Богом, такий досвід може буде потрясінням для стосунків. Тільки Бог ніколи не підведе. Він є відповіддю на наш найглибший голод. Тільки Він — наша повнота.

Платон завдав величезної шкоди людству і отруїв нас у «Бенкеті» баченням людини, розділеної навпіл, яка не досягне повноти, поки не знайде свою половинку. Після 11 років шлюбу я можу сміливо стверджувати: якщо я половина яблука, то мій чоловік — це половина ананаса. Мені ближче інше трактування — отця Кшиштофа Гризовича. Описуючи взаємну любов, він сказав, що це стосунки з «улюбленим суперником». Як у тенісі. Мій чоловік — це людина, з якою я люблю кидати м’яч через сітку, а також той, хто може відправити його в крайній кут корту і змусити мене бігати швидше, далі й сильніше. Він — той, хто нерідко дивує мене своєю інакшістю. Це провокує мене розвиватися. Шлюб — це стосунки з коханим супротивником. Яке гарне формулювання! Можливо, варто про це подумати, коли незбагненна поведінка хлопця знову вас пригнічуватиме. Витягніть тоді половину яблука зі своєї кишені і спокійно відкусіть, гадаючи, що не можете використати цей дисонанс для розвитку ваших стосунків. Якщо визначити кохання, беручи до уваги наші зони комфорту, слід було б сказати, що воно починається тільки поза ними. Легко залишатися у стосунках, які не кидають нас час від часу в невідомі регіони.

Є гарний вислів святого Іринея. Я прочитала його під час мого п’ятирічного шукання чоловіка. Він справив на мене колосальне враження: «Слава Господня — це жива людина». Я прославляю Бога, коли живу на повну! Коли я поглинаю світ і кидаюся в нього з відкритими, довірливими обіймами. І тут, може, та самба буде не такою й поганою думкою? А можливо, волонтерство серед хворих дітей? Може, курс інструктора з пілатесу? Або навпаки — реколекції в тиші, щоб почути Найвищого? Правило одне: не чекайте, поки ваше життя розквітне на весільному рушнику. Ви можете вже зараз стати пишним садом, який буквально приваблює до себе натовпи.

Можливо, переможені поразками, ви потрапили в пастку статичності? На молитві — статична, в університеті — статична, за статичним столом — статична. Правильна, під лінійку. А любов — це вам не їсти кавун виделкою. Любов — це вгризатися в його м’якуш і не дбати про те, що тече по бороді. Тому — якщо дозволите — наприкінці трохи підкажу: на шляху до Нього (і до нього) зробіть щось божевільне. Небо так близько — залізь на дерево!

Переклад CREDO за: Анна Газука, Stacja7

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: