Свята та святі

Христофор Магалланес Хара, пресвітер, і сподвижники, мученики

20 Травня 2019, 18:57 439

Римо-катол.: 21 травня (довільний спомин)

Хоч історія Церкви на американському континенті налічує набагато менше століть і років, ніж у Старому світі, її навряд чи можна назвати менш насиченою подіями. І вже ніяк не можна назвати цю історію бідною на яскраві особистості. Одна з таких особистостей — мексиканський священик-мученик Христофор (Крістобаль)Магалланес Хара, якого Церква вшановує сьогодні разом із 21 сподвижником, що, як і він, прийняли мученицьку смерть за християнську віру.

Майбутній святий народився 30 липня 1869 року в селищі СанРафаельТотатіхе в бідній селянській родині. З раннього дитинства батьки виховували його в атмосфері глибокої побожності й щирої, непохитної віри. Ще малим хлопчиком він допомагав батькам, наймаючись пастухом до власників худоби. У 19-річному віці Христофор вступив до семінарії. А ставши священиком, висловив бажання бути місіонером серед корінного населення.

Церковна влада призначила його настоятелем парафії в Тотатіхе. Отримавши призначення, молодий священик відразу забравсядо праці: почав будувати школу і друкарню, створив катехетичні центри для дітей і дорослих. Отець Христофор проявив турботу і про матеріальний добробут своїх парафіян. Деякі джерела вказують, що він організував будівництво гідростанції, яке дозволило місцевим селянам придбати невеликі наділи землі. Не вдалося знайти уточнень, що це була за «гідростанція»: чи гідроелектростанція, що малоймовірно, хоча й повністю не виключено, чи якась водорозподільна станція, призначена для поливу землі. Але хай там як: факт турботи про добробут людей — незаперечний.

Але, звісно, не це було головним для о. Христофора. Проголошення людям Доброї Новини, виховання у вірі, підготовка до прийняття Таїнств — ось чому він присвячував себе у роботі. А найбільше, що його турбувало, — це розпізнання серед своєї пастви покликань до священства.

Принциповий противник насильства, о. Христофор, як і всі мексиканські священики та монахи, зіткнувся вже у ХХ столітті зі складною політичною ситуацією, дедалі більш несприятливою для Католицької Церкви. У 1910 році в країні спалахнуло повстання, яке повалило владу генерала Порфіріо Діаса, що керував країною з 1876 року. За час його правління Мексика досягла певних успіхів в економічному розвитку, однак це не привело до покращення життєвого рівня народу. А умови життя більшої частини трудящих — селян із числа корінного населення, значна частина з яких втратила землю, навпаки, погіршилась. Що ж до Церкви, то Діас,з одного боку,послабив дію антиклерикальних реформ, запроваджених його попередниками, чим здобув прихильність духовенства. З іншого ж боку, він постійно, хоч і дуже обережно, намагався обмежити вплив Церкви на народ.

Усуненням Діаса від влади революція не завершилась — занадто багато, мабуть, було претендентів на владу,— а вилилась у кровопролитну громадянську війну, яка тривала до 1917 року. Але усіх претендентів об’єднувало одне: антикатолицька спрямованість, яка з року в рік вимальовувалась дедалі чіткіше. В 1924 році, після низки змін влади, як унаслідок виборів, так і від переворотів і політичних вбивств, президентом країни став Плутарко Еліас Кальєс. Цей сільський учитель позиціонував себе як переконаний атеїст, а його світогляд становив мішанину соціалізму з масонством. На додаток до конституції 1917 року, яка сама по собі була антикатолицькою, він запровадив шерег законодавчих актів, які не просто суттєво обмежували, а майже унеможливлювали діяльність католицького духовенства. Крім того, католикам-мирянам було заборонено займати державні посади і викладати в навчальних закладах. У кількох штатах були закриті семінарії та інші католицькі навчальні заклади. Чернече життя оголошувалось злочином, який карався ув’язненням. Плюндрування храмів і грабунок церковного майна ставали дедалі звичним явищем. Характеризуючи ті часи, президент Мексики 2000-2006 років Вісенте Фокс казав: «Після 1917 року Мексикою правили антикатолицькі масони».

Мексиканський народ намагався протистояти антикатолицькому «беспредєлу». Спочатку виключно мирним шляхом, звертаючись із відповідними петиціями до уряду. Це тільки посилило антикатолицькі репресії, і народ піднявся на збройну боротьбу проти антихристиянської диктатури. Окремі збройні виступи вилились 1926 року в повстання, яке увійшло в історію під назвою «Крістіада», а його учасники називали себе «крістерос» — може перекладатись як «христосівці», тобто прибічники Христа. Ця подія не обійшла стороною і о. Христофора Магалланеса: 21 травня 1926 року його заарештували за звинуваченням в участі у повстанні і «підбурюванні до бунту». Чи справді він брав у цьому участь? Хоча відтоді минуло відносно небагато часу — менше ніж сто років, — підтвердження чи спростування цього знайти важко. Одні джерела стверджують, що він був звинувачений абсолютно безпідставно, інші –– що він, проти власної волі, був якимось чином втягнутий у рух «крістерос». Але в чому інформації про о. Христофора з різних джерел збігаються,то це в тому, що він, як було сказано вище, був противником насильства. Отже, «підбурювати до бунту», тобто –– до участі в повстанні, тих, хто в ньому не брав участі, він навряд чи міг. Ну а якщо, все-таки підбурював? Якби так було, то можна тільки уявити, що то за була за влада і як вона могла «допекти», що навіть противники насильства «підбурюють до бунту»!

Як завжди в таких випадках, відповідь могли б дати матеріали розслідування. Але їх немає –– розслідування не проводилось. Отця Христофора, як і всіх мексиканських мучеників того часу, стратили без суду і слідства. Це сталось на четвертий день після арешту. Знаючи, що розстрілу не уникнути, священик усі свої речі віддав тому, хто потім його вбив.

Отець Христофор Магалланес і ще 24 мексиканських мученики (з них 22 –– священики), які загинули у 1926-37 роках, 22 листопада 1992 року були зараховані до лику блаженних. У проповіді під час церемонії беатифікації Святіший Отець Йоан Павло ІІ сказав, що «ці мученики нашого століття погодилися на смерть, публічно проголошуючи свою вірність Євангелію та пробачаючи своїх переслідувачів». 21 травня Ювілейного, 2000 року папа Йоан Павло ІІ зарахував о.Христофора і 21 священика, що загинули мученицькою смертю в період з 1915 по 1937 рік, до сонму святих.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: