«Краще залишитися без плаща, ніж втратити дух милосердя!»

З історій про блаженного Йордана Саксонського.

*

Одного разу Магістр Йордан пожертвував одну зі своїх тунік бідному хворому співакові, якого зустрів по дорозі. Той, однак, лише прикидався, і з отриманим даром подався просто до заїзду.

Помітивши це, один із братів сказав до Йордана: «Ви добряче вляпалися з вашою тунікою, вчителю! Цей співак тут же заніс її до корчми!»

Магістр же на це: «Я зробив так, бо думав, що той хворий бідняк насправді у потребі, тому мені здавалося, що добре буде йому допомогти. І надалі вважаю, що краще втратити туніку, аніж дух милосердя!»

*

Якось папа Григорій [ІХ] звелів кільком братам провести візитацію монастирів одного ордену. Знайшовши їх у жалюгідному моральному стані, брати, попри вимоги права, зняли з посад місцевих абатів. Обурені такою поведінкою, Святіший Отець і кардинали хотіли це рішення скасувати. Прибув, отже, до них Магістр Йордан і, прагнучи їх заспокоїти, сказав:

«Святіший Отче! Трапилося мені якось у подорожі, що прагнув я переночувати в якомусь цистерціанському абатстві. Однак дорога, яка вела до брами, була така довга і звивиста, що незабаром набридло мені й моїх товаришам це безустанне ходіння кругами — тим більше що ми постійно мали абатство перед очима і знали, що воно вже дуже близько. Отож рушив я через луки й отак набагато швидше дістався до місця. Коли я став перед дверима, каже до мене привратник: “Ви не можете увійти, бо не прийшли належною дорогою. Повертайтеся і прийдіть ще раз — інакше я вас не впущу”. Чи ж не був би то завеликий труд? Так само, Святіший Отче, ті брати мусили оминути стежку закону, яка їм видавалася надміру довга для викладу цієї справи. Якщо ж, однак, ті абати заслужили такого до себе ставлення, в чому ви можете переконатися, якщо лиш захочете це перевірити, то — коли така ваша воля — збережіть ці рішення в силі, не зважаючи на дорогу, якою до них дойдено».

*

Якийсь чоловік запитав Йордана, чому в [домініканський] орден частіше вступають студенти філософії, ніж студенти теології та канонічного права. Той відповів:

«Селяни, які зазвичай п’ють воду, швидше уп’ються вином, ніж вельможні пани, які цей навій вживають на щодень. Студенти філософії цілий тиждень п’ють воду Аристотеля і йому подібних, тому коли в неділю під час проповіді зачерпнуть хоч би ковток зі слів Христа або Його святих, — одразу впиваються вином Святого Духа і прагнуть одразу ж віддати Богу не тільки щось зі свого добра, але й самих себе. А теологи, слухаючи постійно про справи Божі, стають подібні до сільського служки, який, часто проходячи перед вівтарем, починає поводитися без пошани до тієї міри, аж повертається до нього спиною, кланяючись перед кимсь, хто не настільки гідний поваги».

Опрацьовано на підставі: Najdroższej Dianie… bł. Jordan z Saksonii. „W drodze”, Poznań 1998