Впізнати Ісуса

Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХVІ звичайного тижня, рік І

Лк 9, 51-56

Учні Ісуса зустрічаються з небажанням самарян прийняти Учителя до себе на ночівлю. Насправді це була звичайна тривала і взаємна нелюбов і недовіра сусідніх народів. Проте учні Ісуса сподіваються, що Господь поставиться до «цих невірних» самарян подібно як пророк Ілля до посланих до нього від царя Ахазії (див. 2 Цар 1, 1-14): тобто спровадить на них вогонь за те, що не розпізнали в Ісусі «Божу людину». Натомість Ісус сказав до них: «Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати».

Ісус нічим не афішує свого Божества, навпаки: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги» (Флп 2, 6-7), тому самаряни не мусили знати про те, що вони не приймають до свого містечка Правдивого Бога: вони цього просто не усвідомлювали. Ісус пробачає самарянам їхню несвідомість.

Ісус і сьогодні приходить до нашого життя непомітно, «у вигляді слуги». Це той вигляд, в якому Його дуже важко розпізнати, і ми також часто  Його не розпізнаємо. Навіть нарікаємо, що Він начебто нас покинув.

Найважливіше, що Він і нам теж це пробачає. Пробачає те, що ми, зустрічаючись з Ним в нашому житті, часто теж цього не усвідомлюємо: ми захоплені своїми справами коли йдемо на молитву, коли стоїмо на колінах перед Пресвятими Дарами, коли приймаємо Господа до свого серця в святому Причасті, коли зустрічаємо Його в слабкій і беззахисній людині.

Але Він нам все пробачає, бо Він саме такого духа, що прийшов до нас, щоб нас спасати (див. Лк 9. 55-56), бо чекає, що одного дня ми Його все ж таки розпізнаємо…