«Бог-Отець його обирає тому, що любить; і Ви також його любіть»

У середу 18 вересня 2019р. у київському співкафедральному храмі св.Олександра відбулось офіційне оголошення єпископської номінації для о.Олександра Язловецького.

В очікуванні на 13.00 — час, коли в Україні буде дозволено оголосити затверджену Ватиканом номінацію, — в храмі св.Олександра віряни молилися Розарій. Його провадив єпископ Києво-Житомирський Віталій Кривицький. Молитвою огорнули також і похорон матері отця Віталія Умінського, який відбувався саме в цей момент.

До вівтаря вийшов Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті.

— Ваше Преосвященство, дорогі священники, браття і сестри, тут присутні! — звернувся він до вірян. — Зазвичай, коли о такій годині бачать нунція, який щось сповіщає, — це означає, що буде проголошене щось важливе. І зазвичай проголошується щось добре! Отож у цей момент, коли з Рима проголошується повідомлення через Ватиканське Радіо — або, краще сказати, через Залу печаті, через ватиканські медіа, — також і я вам проголошую те, що вже звіщене по радіо. Ось це повідомлення:

«Його Преосвященство Віталій Кривицький, єпископ Києво-Житомирський, звернувся до Святішого Отця Папи Франциска, з огляду на великі обов’язки, яких вимагає пастирство дієцезії, і йому було призначено єпископа-помічника. Святіший Отець прийняв прохання єпископа і призначив єпископа-помічника Києво-Житомирського — всечесного отця Олександра Язловецького, священника з Кам’янець-Подільської дієцезії, до цього часу — канцлера Києво-Житомирської дієцезії».

Отець Олександр отримує титулярну кафедру Туляни (Туніс).

Віряни привітали оголошення оплесками, а нунцій запросив номінанта вийти до вівтаря і обійняв його. Біографію новообраного єпископа зачитав о.Борис Хілько.

— Дорогий єпископе Віталію! — звернувся до ординарія Києво-Житомирського архієпископ Клаудіо. — Сподіваюся, що це призначення від Папи ви прийняли як велику радість у ваших потребах. Ваша дієцезія — велика і важлива. Ви знаєте цього кандидата, ви вже певний час працювали разом із ним. Тепер ми його довіряємо Вам. Ви — молодий, він теж молодий, ви обидва бачите, як можна виконувати разом добру працю.

Сьогодні маємо день спомину святого Станіслава Костки, — продовжив Апостольський нунцій, — і це важливо, адже св.Станіслав є одним із покровителів молоді. Ви, Екселенціє, повністю ввірили своє життя на служіння молоді. Тепер і Ваш молодий співпрацівник вбачатиме в молоді пріоритет своєї праці. І я, користуючись тією нагодою, що тут присутні представники медій, хочу запросити молодь наблизитися до Церкви. Адже ми шукаємо молодих єпископів, а Церква без молоді стає сивою! Отже, вони (вказуючи на єпископів) — для вас, щоби звіщати вам Слово Ісуса. Щоби сказати вам, а також усій Церкві: Бог вас любить, будьте живими!

Ще одне, що я хочу зазначити: Папа дарує цього єпископа Вселенській Церкві. Папа зараз подовжує говорити про Україну: тиждень тому він поблагословив обрання греко-католицького єпископа на Кам’янець-Подільську кафедру. Також цієї неділі привітав нас з обміном полоненими. А сьогодні маємо проголошення нового єпископа, помічника Києво-Житомирського. І на майбутнє ми не хочемо ставити меж Божому Провидінню! Екселенціє, це жест любові від Бога-Отця до Вас. Бог-Отець його обирає тому, що любить; і Ви також його любіть. Це дар для Римо-Католицької Церкви в Україні. І коли ми маємо нових молодих католицьких єпископів — це означає, що Церква отримує помічників для зростання.

Єпископи ніколи не бувають обрані заради того, щоб підкреслити їхню важливість, — наголосив Апостольський нунцій. — І не для того, щоби вбиратися в одяг різних кольорів. А тому, що Церкві потрібні пастирі, а також наступники Апостолів. Отож їхнє призначення — це наша відповідальність, щоб не був змарнований дар, який вони отримали.

І, звісно, це велика надія для нашої української землі. Адже ця подія показує, що, незважаючи на труднощі та незважаючи на війну, життя продовжується. Але воно не тільки продовжується — воно має потребу в Божій присутності. Я від імені Папи Римського вітаю вас із цим даром: опікуйтеся ним! Його обличчя усміхнене — я бачу. Бажаю йому відчувати радість від цього нового завдання.

Це доказ того, що Бог вас не залишає. І нам, і вам залишається тільки одне: дякувати і молитися. Я впевнений, що ті, хто тут присутній, і ті, хто нас бачить завдяки телебаченню, будуть дякувати й молитися за цей дар, який ви отримали. Слава Ісусу Христу! — закінчив нунцій українською мовою.

Єпископ Віталій Кривицький, знову взявши слово, сердечно подякував Апостольському нунцієві:

— Виконуючи Ваше доручення — дякую за вислухане прохання, яке я скерував до Святішого Отця. Ви самі знаєте — і тут є єпископ Станіслав, який був помічником у цій дієцезії і теж знає, що навіть коли тут було троє єпископів, то було що робити! Дуже дякуємо за цей вибір. Нам залишається молитися, щоб були сили і в о.Олександра, і в нас для співпраці. А користуючись нагодою, звертаюся до цілої Києво-Житомирської дієцезії з проханням узяти під молитовну опіку о.Олександра, оскільки сам знаю, як це потрібно. Як важливо для кожного з нас, щоб виконувати не свою, а саме Божу волю.

До прохання нунція — дякувати і молитися — я додам ще одне: прохання прийняти, — сказав владика Віталій. — Прийняти так, як ми маємо приймати один одного. Прийняти такими, які ми є, з упевненістю, що ми можемо більше.

Єпископ Віталій запропонував можливий час для єпископських свячень о.Олександра Язловецького — 9 листопада, а час до цього дня зробити періодом молитви та підготовки.

Своє перше вітальне слово після прголошення номінації о.Олександр почав як фахівець із канонічного права:

— Я думаю, як каноніст — тобто фахівець із церковного права, — про таїнства. Нас навчали, що всі таїнства, щоб бути дійсними (ішлося насамперед про шлюб і свячення), мають бути свідомими і добровільними. Якщо тільки щось не так, то їх потім можна визнати недійсними… Отож я сиджу і думаю: це про мене чи не про мене… я тут чи я не тут (сміється). Сподіваюся, що до 9 листопада матиму трохи часу і це усвідомлення до мене поступово прийде.

Я тепер про інше переживаю. Ось архієпископ Клаудіо казав — молодий. А я думаю, що, певно, хтось із підлітків на мене дивиться і думає: та де там він молодий! Я задумався. Молодий — поняття відносне. Як я поїду зараз вибирати собі митру, то не наважуся сказати, що це для мене. Скажу, що це для мого ординарія, в нас розміри однакові… Архієпископ мене трохи засоромив, що я ще занадто молодий.

Звісно, я хвилююся. Так сильно — вдруге в житті. Хтось, може, подумає, що перший раз стосувався свячень — ні, це не так. Нас тоді святили сімох дияконів, і була своя «група підтримки». Хвилювався, коли вперше проповідь казав — пам’ятаю, як у мене ноги трусилися від страху… Зараз я вже так не тремчу. Я відчуваю благодать, яку Господь мені дає, підтримує мене.

Завжди, коли я замислювався над життям апостолів, читаючи Святе Письмо, — мене дивувало, який Господь мудрий. Який лагідний Його підхід до нас, як Він діє, наче добрий педагог. Він позбирав їх, простих рибалок та інших. Уявіть: якби вони знали, до якої місії Бог їх готує, — вони би порозбігалися. Я пам’ятаю себе простим хлопцем. У школі навчався не найкраще. Пам’ятаю тільки, як в апостолів, коли Господь мене вперше покликав, — у них був ентузіазм, у мене теж, я пішов з радістю. Але якби Він мені тоді показав, що на мене чекає, я би, певно, втік…

Господь кличе нас повільно. Відкриває кожний наступний крок уперед: Я тебе до цього кличу. Ти робиш ці кілька наступних кроків, а Він — далі: Я тебе знову кличу. Отак я дійшов до цього дня і насправді ніколи цього не сподівався. Звісно, жарти були, як завжди між священниками, але ж насправді я такого не сподівався!

А потім, коли робиш наступний крок, Господь діє через конкретних людей. Є мудрі ватиканські дипломати… Повірте, якби вам випало потрапити на розмову до архієпископа Клаудіо, він би і вас усіх переконав бути єпископами! (сміється) У нього є досвід…

Я вдячний за довіру Святішому Отцеві, за те, що запропонував мені (єпископство), дякую архієпископу Клаудіо, що мудро допоміг мені пережити ті перші хвилини разом. Дякую своєму духовному отцеві та близьким друзям, які мене підтримали, коли я вагався, роздумував і молився.

Тут я працюю вже рік, моє серце — велика його частина — ще залишилося в моїй дієцезії, яка взяла мене звичайним хлопцем, виховала — і те, ким я є, і що я можу зробити для Церкви, я цим завдячую моїй Кам’янець-Подільській дієцезії. Моєму єпископу — святої пам’яті Яну Ольшанському, який святив мене на диякона; єпископу Леону Дубравському, який святив мене на священника. Усім моїм вихователям, духовним співбратам, які зі мною навчалися… Цей рік я майже не був у своїй дієцезії, а тепер мене вкорінюють тут: певно, треба попросити, щоб мене гарно прийняли — хоч це й виглядає не доречним, бо я тут рік працюю і всі мене прийняли гарно. Я сумую за своєю дієцезію, але хочу сказати, що тут я також почуваюся добре. Покладаюся на вашу молитву, на молитву моєї Церкви, на заступництво усіх святих, особливо мого улюбленого святого — Томаса Мора, якого я дуже люблю і який мені багато допоміг у житті.

Проголошення номінації завершилося спільною молитвою за єпископа Леона Дубравського, ординарія Кам’янець-Подільського, який «подарував нам таку людину», за словами архієпископа Клаудіо. Єпископ-номінант уділив своєї перше єпископське благословення.

Перебіг події транслювало Католицьке телебачення Віковічного Слова. Всіх, хто єднається з церковними подіями завдяки засобам масової комунікації, Апостольський нунцій назвав «невидимою Церквою», «невидимою спільнотою, яка є нашою міццю».

Фото: Католицький медіацентр