Україна

Дорогою Господніх страждань. Триває Всеукраїнський конгрес сімей

21 Вересня 2019, 11:32 1239 Ігор Богомолов
фото: Віктор Залевський

 

Як повідомлялось, вчора, 20 вересня в Шаргороді урочистою Службою Божою, яку очолив голова Конференції єпископів РКЦ в Україні єпископ Броніслав Бернацький, розпочався Всеукраїнський конгрес сімей, що є центральною подією Року святості подружжя і сім’ї.

«Ця подія, — сказав для CREDO владика Броніслав, — це велика благодать як для Церкви, так і для всієї України, велика благодать для кожної сім’ї. Адже сім’я — це основа, фундамент на якому будується будь-яке суспільство. Якими будуть наші сім’ї — таким буде наше суспільство, таким буде увесь наш народ. Адже люди, які будують суспільство, будують державу — виходять із сімей. Впродовж цих днів ми молитимемось за те, щоб наші сім’ї були міцними. Бо тільки тоді буде міцним наш народ, буде міцною наша країна».

Оскільки перший день роботи Конгресу його організатори визначили як день примирення і молитви, його наступним пунктом став молебень Хресної Дороги. Значення цього молебня в житті християнина полягає в тому,  що він відтворює шлях страждань Господа Ісуса Христа, а відтак допомагає кожному його учаснику не тільки усвідомити якою є ціна нашого спасіння, але й прийняти хрест, який доводиться нести у щоденному житті  — труднощі, хвороби, негаразди —  з вірою, що це не прокляття, а  дорога до вічного щастя. Саме тому, Конгрес, який сьогодні продовжується у Вінниці,  розпочався в Шаргороді, де будується єдина в Україні Хресна Дорога на відкритій місцевості.

Перед тим, як вирушити шляхом Господніх страждань, до учасників Конгресу з коротким вступним словом звернувся Комісії у справах сім’ї при Конференції єпископів РКЦ в Україні єпископ Радослав Змітровіч. Посилаючись на слова св. Павла з Другого послання до Коринтян (5, 14 — 6,2), Його Преосвященство сказав: «Святий Павло пише ці слова до коринтян — перших християн, які в той час були маленькою спільнотою, яка досвідчила чогось великого в своєму житті. Але вони жили в середовищі, яке не було сприятливим. Напевно, багато з їхніх друзів, знайомих, родичів не розуміли їх: що вони зробили? де вони ходять? поміняли релігію, знайшли щось нове? Що це таке? І ось Павло в цьому читанні хоче пригадати і їм, і нам той досвід, який він мав в собі і ділиться ним. Вважаю, що це слова добре також і для того, щоб оживити наше прагнення глибоко пережити цю Хресну Дорогу. Павло говорить про любов. Досвід цієї любові  поміняв його. Спочатку він знав Христа тільки як людину і воював проти цієї людини. Він вважав Ісуса блюзніром, бунтівником, котрий руйнує справжню віру. Але коли він пізнав Його як Воскреслого Господа — все помінялось. І він пише: сьогодні я по-іншому знаю Христа. І дійсно — якщо хтось пізнав Христа, він розуміє, що Христос — не тільки людина. Нині є багато людей, котрі, можливо, і не воюють з Христом: Він для них байдужий. Або навіть є люди, які знають, що Він був кимсь важливим, але — моє життя це моє  життя. І Павло пригадує коринтянам , і хоче пригадати нам, а також — заново відкрити, що коли людина пізнала Христа не по-людському, а по-Божому, в ній з’являється те, що ми називаємо новим створінням. Це те, що людина не може випрацювати сама по собі — це створіння, яке тільки Бог може створити. Щось нове з’явилось в Павла, щось нове з’явилось в коринтян, щось нове — в нас. Чим є це нове  — Павло пояснює, говорячи про примирення».

«Перший день,  — продовжив владика, — день примирення. Єпископ Станіслав сказав у проповіді, що коли ти не служиш, не любиш — не можеш бути щасливим. Можеш мати все, а щасливим не будеш. Чому  не будеш щасливим? Тому що в тобі не має миру. А чому не має миру в тобі, чому є неспокій, злість, претензії, агресія, засудження, смуток, депресія, нервозність?  Тому що ти не живеш згідно зі своїм людським покликанням: не служиш і не любиш. Св. Павло пояснює це словами: «життя для себе». Людина хоче і має в собі глибоке прагнення любити, служити. Але вона поневолена — в ній є щось, що змушує її жити для себе, використовуючи для себе все: сім’ю, дружину, дітей, роботу  тощо. А як інші не виконують наших прагнень — відразу виникають претензії.  Це глибоке страждання міститься в глибині людського буття і ми досвідчуємо його в нашій психіці, в наших емоціях, в нашому інтелекті.  Ти можеш мати все — гроші, кар’єру — а не бути щасливим».

Далі єпископ Радослав сказав, що повну відповідь на ці страждання дає Ісус Христос: «Сам Бог став людиною заради тебе і помер на хресті, щоби спати тебе, щоб наповнити твоє серце любов’ю. Його  довіра Отцеві, його любов до Отця, його любов до нас була сильніша, ніж смерть. І Він воскрес. Він є Господом і Він має силу дати тобі свою любов, якщо ти цього захочеш. Якщо ти повіриш, якщо ти сьогодні віддаси свою агресію, свої бунти, свої претензії, свій неспокій, який є в тобі і причиною якого є твої гріхи, твоє невірство, твій егоїзм. Можеш все віддати, бо Його милосердя безмежне. І не просто віддати, щоб отримати пробачення і далі зі спокійним серцем грішити, а увійти в це Таїнство покаяння з прагненням нового життя, з прагненням бути новим створінням. Якщо повіриш, якщо попросиш Його, бо Він помер і воскрес, щоб дати тобі те, що Він має в собі: цей зв’язок з Отцем, цю любов Отця до Нього, яка дала Йому силу любити кожного з нас і в кожній ситуації. Він хоче дати це тобі, щоб більше ніхто не змусив тебе бути рабом, бути егоїстом, проклинати своє життя, щоб ти міг прийняти свою дійсність — ту дійсність, яку Бог тобі дає. Щоб ніхто не міг тебе обдурити, що «десь там» є щастя, що щастя тобі дасть матеріальний добробут. Бо ти ніколи не знайдеш миру, як залишив свого чоловіка чи свою дружину, своїх дітей заради добробуту, заради чогось кращого. Щасливим станеш тільки тоді, коли візьмеш відповідальність за своє життя — те, яке Бог тобі дав. І ми маємо чимало прикладів, коли людина, відкриваючись Божій любові, стає щасливою, навіть якщо чоловік чи дружина її покинули. Щастя не в тому, щоб мати щось краще – щастя в тому, щоб прийняти ту любов, яку Христос приніс на світ. Прийняти, щоб любити, щоб служити і таким чином бути щасливим. Заохочую вас до цього примирення, бо тепер, як ми чули в словах  св. Павла —  час сприятливий».

Молебень Хресної Дороги очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський.  «Сьогоднішній світ, наше суспільство, — сказав він для CREDO, — найбільше потребують того, щоб захистити родину. І я впевнений, що це Святий Дух надихнув нас зібрати тут таку велику кількість людей.  Як колись, про що ми читаємо в Діяннях апостолів, надихнув св. Петра говорити перед натовпом про перемогу Ісуса Христа. Завдання Конгресу можна сформулювати таким чином: промовити до людей; дати свідчення дії Бога в житті сімей і показати людям, що вони повинні робити далі. Що робити, щоб їхні родини були по-справжньому щасливими, що їхніх дітей виховувала родина, а не світ. Адже Конгрес закінчиться, а люди далі мають у своїх сім’ях над цим працювати. І ми хочемо допомогти людям усвідомити, що за них цього ніхто не зробить. Ми, можна так сказати, хочемо дати людям квиток — показати, що і як потрібно робити. А робити вони повинні самі».

Далі, відповідаючи на питання журналістів католицьких медіа, які висвітлювали початок Конгресу, владика Леон сказав: «Було б найліпше, якби сьогодні ми спільно побачили, що Церква — це не тільки те, що є десь там в Кам’янці-Подільському чи в Києві, чи в Шаргороді. Церква — це велика спільнота людей, це всі наші парафії, це всі наші родини. І з цих родин виходитимуть святі люди. Це будуть наші священники, єпископи, монахи, монахині, а може  — й Папи римські. Все може бути. Це будуть і добрі президенти. І тому сьогодні Церква ще раз хоче показати, до чого її Бог покликав, яку вона має місію. І ми хочемо, щоб цю місію влада побачила теж. Адже влада має теж свої обов’язки стосовно сімей і має допомагати Церкві, а Церква допомагатиме владі. І таким чином ми сьогодні повинні з’єднатися. І ці слова Ісуса: «Щоб Ми були одне, щоб світ увірував що Ти Мене послав», — ми хочемо впровадити в життя. Тому запросили не одних тільки католиків.  Бо родина — це Божа родина. І неважливо, чи вона християнська, чи мусульманська, чи єврейська.  Тому ми хочемо зібрати всі конфесії і показати, які обов’язки лежать на всіх нас щодо родини. І, сподіваємось, що з цього будуть добрі плоди».

Особливістю вчорашньої Хресної Дороги, роздуми над стояннями якої проголошував директор Всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції єпископів РКЦ о. Роман Лаба OSPPE, було те, що на кожному стоянні можна було почути свідчення однієї сім’ї про те, як Бог діяв в їхньому житті. Свідчення були різні, але не буде, мабуть, помилкою сказати, що всі вони, без винятку, можуть служити прекрасним підтвердженням того, що перед початком молебня сказав єпископ Радослав Змітровіч.

Так, на І стоянні до учасників молебня Хресної Дороги звернулись Віктор і Олена Коломійчук: батьки 8 дітей (внуків в них вже одинадцять), члени «Руху Назаретанських Родин» з селища Вендичани на Вінниччині. Завдяки тому, що дала їм Церква, вони виховали своїх дітей у вірі, постійно їм повторюючи: «Без Бога немає нічого». Тепер ці слова вони говорять своїм онукам.

Роздумуючи над  ІІ стоянням «Ісус бере хрест» о. Роман поставив запитання: «Що я повинен нести, щоб йти за Ісусом?» І сам же відповів: «Хрест, тобто всі незручності, труднощі, негаразди, хвороби, які походять як ззовні, так і з середини, і з’являються на дорозі виконання Божих заповідей ». Про те, який хрест довелось їм нести розповіли Олег і Оксана Поліщуки з Красилова. Вони познайомились на зустрічі Школи християнського життя і євангелізації, тому вдячні Богу за бр. Петра Куркевича OFM Cap, котрий цю школу започаткував. Коли Оксана була вагітна, УЗД показало пухлину в мозку зачатої дитини. Те ж саме — і після народження. Втім вони не шкодували, що прийняли цю дитину, тяжко хвору ще до народження. І замість того, щоб нарікати, за все дякували Богу. І коли вони черговий раз зробили дитині УЗД — побачили, … що пухлина щезла.   «Тепер, — каже Оксана, — коли приходять спокуси на щось нарікати, я починаю повторювати слова пісень прославлення Бога».

З хворобою дитини пов’язаний і досвід батьків 12 дітей Володимира і Оксани Блажеєвих, котрі ділились свідченням на ІV стоянні. Їхня тяжко хвора 11-річна донька Агнеса нині лікується за кордоном. І хоча це викликає безліч труднощів, передусім — матеріальних, хоча наперед невідомо, чи принесе лікування бажані наслідки, вони не втрачають довіри до Небесного Отця і дякують Йому за все, що Він дає. «Я розповідаю вам про це, — сказав Володимир, — не для того, щоб ви сказали: «Які бідні Володя і Оксана, яка бідна-нещасна Агнеса», а для того, щоб послухавши нас, ви сказали: «Який добрий Бог!»».

Дмитро і Вікторія Демидюки з Полонного (нині мешкають в Одесі) розповіли на наступному стоянні «Симон Киринеянин допомагає Ісусові», як, завдяки Богу, вони навчились нести хрести одне одного: допомагати одне одному у звичайному, повсякденному житті. «Тепер, — каже Дмитро, — я намагаюсь робити з любов’ю все, щоб я не робив, і для кого б це не робив: для своєї сім’ї, для колег по роботі, для церковної спільноти, для країни». Сказане Дмитром єпископ Леон Дубравський назвав «справжнім розумінням любові».

Про те, що духа єдності їх подружжя отримало саме завдяки Церкві, говорили Сергій і Юлія Мізера з І Неокатехуменальної спільноти парафії Христа Царя всесвіту (м. Хмельницький).

Існує вислів «невдалий шлюб». «Багато шлюбів, що їх вважають невдалими, закінчуються канонізацією усіх родин», — сказав о. Роман Лаба на VІІ стоянні. Як приклад він назвав св. Моніку, завдяки молитвам котрої навернувся її чоловік, а син став одним з самих шанованих святих Римо-Католицької Церкви. Свідчення того, як Бог через спільноту «Сихар» допоміг йому зберегти  вірність дружині, котра його залишила, дав чоловік на ім’я Андрій з м. Дунаївці.

Досвідчення любові Бога, яка проявлялась в конкретних фактах життя допоміг Вероніці Андрущишиній та її сестрам  без розпачу пережити смерть дорогої людини — батька. «Ми плакали, тому що батько тепер не з нами, — каже Вероніка, — але й раділи, тому що знали: він на небі, і там йому краще, ніж будь-кому на землі».

І, мабуть, найзворушливішим було свідчення, яке дав на ІХ стоянні гість з Польщі, відомий публіцист Ґжегож Ґурни. Він розповів історію одного чоловіка з Закарпаття, котрий був заарештований радянською владою «за те, що був українцем і був віруючим». Слідчий, котрий вів його справу, пообіцяв, що зробить усе, щоб він не вийшов з табору. Але він не тільки вийшов, але й став добрим хірургом. І одного разу на його операційний стіл потрапив той слідчий, котрий обіцяв, що він ніколи не вийде з ув’язнення. А коли він ще був в таборі — йому приснилось, що він пливе, допливає до якогось острова, і бачить в кошику двох немовлят-близнюків. Весь час, поки він перебував в ув’язненні, його чекала дівчина, з якою він раніше зустрічався. Чекала і дочекалась. Він вийшов на волю, вони одружились і в них народилось двоє дочок-близнюків. «Одна з них, закінчив розповідь пан Ґжегож, — це моя дружина Анжеліка. Своє кохання я зустрів тут, в Україні».

Молебень  Хресної Дороги завершився, як це завжди буває в Шаргороді, і крім періоду Великого Посту, на 15-ому стоянні «Воскресіння Господа Ісуса Христа». «Сподіваюсь, що ця Хресна Дорога  буде плідною», — сказав по єпископ Леон Дубравський після  її закінчення.

На прохання CREDO зробити короткий підсумок першого дня Конгресу єпископ Радослав Змітровіч відповів: «Особисто я дуже задоволений. Як мені здається, на цій Хресній Дорозі ніколи не було стільки людей, як сьогодні. Навіть в день її освячення.  Але для мене набагато важливіше те, як цей день пережили  ті, хто приїхав сюди з усієї України. І я сподіваюсь, що пережили добре.  Адже і проповідь єпископа Станіслава, змістовна і дуже конкретна, і роздуми о. Романа, і свідчення, які давали сім’ї — все це дає кожному над чим замислитись».

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Шаргород
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: