Не входжу сильно в дискусії, популярні останніми днями відносно збереження довкілля. Хіба що деколи, тут і там, щось прокоментую.
Сам я вважаю, що природу належить берегти, належить докладати зусиль до зменшення забруднення, належить про неї дбати як про Боже творіння. Говориться про це, наприклад, коли беру участь у міжнародних зустрічах — присвячених, між іншим, проблемам екології. У цьому плані шведська дівчина, Ґрета Тунберґ, яка з 15 років протестує проти забруднення екології, а останнім часом, після виступу в ООН у вересні 2019 року, стала загальновідомою у світі — хоч би хто за нею стояв і хоч як використовував її слова, чи навіть писав дещо з цих слів, — переважно має рацію. Хоча у багатьох вона і викликає антипатію з різних приводів: вибірковості оскаржень, емоційності виступів, багато ідеології, неоднозначності про «вкрадене дитинство» — і це у чистій Швеції…
Але до неї, загалом, питань немає. Питання є до її «захисників», а насправді часто — ідеологів, і теж часто — до «активістів», просякнутих лицемірством. Тобто — нещирістю. Я їм просто не вірю, що вони захисники довкілля. Поки вони літають літаками, що викидають в атмосферу СО2, поки вони одягаються в брендове вбрання, яке шиють в Азії на досить-таки неекологічних підприємствах, поки вони користуються ґаджетами, що виробляються на фабриках тієї ж Азії, забруднюючи відходами ґрунти і водойми, поки вони катаються на автомобілях, що забруднюють повітря, поки вони користуються меблями, виробництво яких неекологічне, а заготовка матеріалу є причиною вирубки лісів і т. д. і т. п., до тих пір — «не вірю» (с).
Не словом, а ділом! Критикувати «страхітливий і потворний капіталізм», благами якого щоденно користуєшся, — це бути непереконливим лицеміром. Так не можна, це треба змінити! Тут екоторбиночки, вдягнені через плече для підтримки модного тренду, не міняють погоди. Бо, повторюю, народ відчуває лицемірство. А тому і не вірить.
фінансово.
Щиро дякуємо!
