У неопублікованій досі праці «Депресія чи темна ніч» Барбара Шраут замислюється, чим відрізняється психічна хвороба від духовної кризи.
Поняття «темної ночі» містить дві суттєві складові. По-перше, йдеться про ніч почуттів, через яку людина має пройти. Це перехід до молитви споглядальної, яка готує до досвіду єднання з Богом. Цей процес переходу може бути дуже болісним і набирає характеру жалоби, яку свідомо переживають. Тут ідеться про те, щоб переступати власне «я», щоби відбувався процес його очищення, облагородження. Хоча цей шлях може бути дуже тяжким, та він провадить уперед, стаючи у кінцевому підсумку дорогою визволення. При цьому можуть з’явитися симптоми, що відповідають певним клінічним проявам, такі як депресивні настрої, виключення з реальності або нездатність порадити собі зі щоденністю, а в царині тілесний маємо тремтіння, галюцинації тощо.
В цій другій ночі — ночі духа — у процес духовної переміни людини втручається сам Бог. Людина може це відчувати як те, що Бог її нищить, оскільки Він може втручатися дуже глибоко, аж до коренів нашого єства. Цей стан може тривати в різних ступенях напруженості й цілими роками.
Депресія як психічна хвороба так само переживається як страждання і глибокий біль, а також як втрата чи розпад свого «я». Вона може проявлятися в кількох дуже інтенсивних, чітко обмежених у часі фазах життя або ж тягнутися довгі роки у легшому вигляді. Постає запитання, чи є якісь вказівки, що дозволили б відрізнити духовну кризу від психічної хвороби?
На користь «темної ночі», тобто духовної кризи, свідчать такі прояви:
– Людина ще постійно відчуває в собі певну динаміку в стосунках із Богом.
– Поглиблюється або розвивається здатність споглядальної молитви. Створюється переважно рефлексивна позиція щодо життя.
– Ставлення до дійсності не містить поляризованих оцінок («добрий-злий», «чорне-біле»), але позначається умінням примиритися у власному житті з тяжкими фактами.
– Попри труднощі в молитві, залишається переконаність у її важливості й потрібності.
– Самостійна і зріла релігійна позиція та духовні погляди, позначені відкритістю.
– Рішення приймаються як наслідок співдії трьох чинників: інтуїції, совісті й пошанування зовнішніх норм. Конфлікт між якоюсь із цих інстанції можливий для розв’язання.
– Нинішня криза — не перший «землетрус» у житті цієї людини. Вона вже має на своєму рахунку досвід тяжких хвилин, спроможна їх творчо використати, сприймаючи як крок до внутрішнього дозрівання.
– Готовність перебування у нинішній фазі болісного етапу змінюється.
– Великий життєвий досвід, зрілість віри та стійкість щодо розчарувань. Укоріненість в реальності, дбання про живі контакти з іншими, будовані на відкритому обміні думками.
– Оптимістичне і реалістичне ставлення до себе самого.
– Середній показник віку — від 35 років і далі. (Вочевидь є люди, яких цей перелам досягає раніше чи пізніше. Однак 20-річні ще в принципі не переживають «темної ночі», хоча ця тема може їх навіть дуже захоплювати.)
– Вони вже мають за собою етап ухвалення життєво важливих рішень, таких як вибір професії, укладення шлюбу чи покликання до богопосвяченості, або ж вибір іншої форми життя.
На користь депресії, натомість, промовляють такі відмінні ознаки:
– Царина релігії та віри для цієї людини була на момент початків її хвороби чимсь зовнішнім і мала примусовий характер.
– У справах етики, моральності й релігії ця людина керується більше зовнішніми нормами, ніж внутрішньою позицією, якою є сумління. Конфлікти, що можуть поставати при ухваленні рішень за умови зіткнення зовнішніх норм із власним сумлінням, сприймаються як величезні, що перевищують можливості особи.
– Брак контакту з власною внутрішньою динамікою, яка обумовлює розвиток.
– Нема практики споглядальної молитви, ба навіть її сприймають підозріло. Приписують святим і містикам, але не приймають як річ добру для «нормальної людини».
– Тиша радше викликає острах, не переживається як цінність, що лікує.
– Роздумування над певною темою не належать до звичок. Якщо молитва практикована, то найчастіше завужена до заяложених, готових формул і прохань, які завжди стосуються якоїсь на перший погляд неможливої для сприйняття ситуації.
– Несприйняття себе самого. Інколи переоцінка власних можливостей, що у зіткненні з дійсністю провадить до розчарування та низької самооцінки.
– Невміння переживати життя у його різнорідності й багатстві. Виглядає трохи так, ніби людина ще насправді не стала твердо на землю. Їй бракує вкоріненості, повної людяності. Поміж життям і конкретною людино існує немовби буфер, що має її оберігати від надміру гострого зіткнення з реальністю.
– Невміння долати кризи і сприймати їх як певні цінності.
– Величезна чутливість, яка охоплює майже всі сфери життя.
– Мала зрілість і життєвий досвід, скутість у буденних контактах із людьми, брак стійкості щодо розчарувань, перебування у невротичних зв’язках.
Ці критерії, опрацьовані Барбарою Шраут, дозволять терапевтам — лікарям, психологам і духовним — відрізнити хворих на депресію від людей, що мають духовну кризу, і зорієнтуватися у власній терапевтичній придатності в конкретному випадку. З іншого боку, фахівці зуміють швидко зорієнтуватися, чи в депресії, з якою вони мають справу, проявляються релігійні та духовні проблеми, — що означає потребу надати пацієнтові духовну допомогу. Таким чином, чітко видно, яка важлива в лікуванні депресії співпраця та обмін досвідом терапевтів різних напрямків.
Уривки з книжки: Вунібальд Мюллер, «Як вийти з депресії»
фінансово.
Щиро дякуємо!
