У п’ятницю, 22 листопада, в шаргородському санктуарії Страстей Господніх відбулась Хресна Дорога, присвячена мученикам ХХ століття — жертвам репресій більшовицького режиму.
Молебень відбувся у спомин мучениці св. Цецилії та напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору. Святу Месу очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський.
«Репресованих злочинною більшовицькою владою, — сказав для CREDO єпископ Леон, — ми вшановуємо щороку. Нині, коли стають доступними все більше і більше архівних документів, відкривається все більше і більше фактів, які свідчать про жахливі злочини тоталітарного режиму. Людям все більше відкривається правда про ті страшні часи, про які ми повинні пам’ятати. Пам’ятати для того, щоб це ніколи не повторилось. Ті, хто стали жертвами цих злочинів, були мучениками за віру, які не хотіли підпорядковувати своє життя безбожній владі. Ми хочемо, щоб вони стали для нас зірками, які вказуватимуть нам дорогу добра, любові, справедливості. Кров, пролита ними, це насіння, плоди якого ми бачимо в наші часи. Їх приклад показує нам, як потрібно давати свідчення нашої віри. Я хочу подякувати всім, хто зібрався на сьогоднішню Хресну Дорогу. Бо саме Хресна Дорога допомагає зростанню нашої віри найбільше. Адже кожний з нас має свою Хресну Дорогу. А наша Хресна Дорога допомагає проходити її разом з Ісусом Христом».
Щоб взяти участь у Хресній Дорозі, до Шаргорода прибули паломники з понад двадцяти парафій Кам’янець-Подільської дієцезії, а також з поза її меж: з Житомира, Луцька та Судової Вишні (Львівська обл.). Шаргородська Хресна Дорога з дієцезіальної стає Всеукраїнською.
Проголошуючи проповідь під час Меси, владика Леон сказав: «Приклад св. Цецилії, як і приклад мучеників минулого століття, показують нам: свою віру потрібно підтверджувати конкретним свідченням, тому що без такого свідчення віра мертва. Передання розповідає нам, що св. Цецилія, сказала катові, який мав її вбити: „Ти можеш відібрати життя, але ти не можеш його повернути. Ти кат не життя, а смерті”. Це саме могли сказати своїм катам і ті, хто були вбиті більшовиками у минулому столітті. Більшовицьке панування — це сама страшна сторінка трагічної історії українського народу. Від самої російської революції 1917 року український народ був негативно наставлений до червоної влади. Чотири роки тривала визвольна війна, але залишена сам на сам з сильнішим від неї ворогом, Україна не могла стримати навалу з півночі. А оскільки народ і далі не бажав коритися більшовикам, їх репресії ставали все жорстокішими».
Його Преосвященство зачитав офіційні документи та спогади пересічних людей про розкопування і перепоховання жертв червоного терору у Вінниці 24 травня 1943 року. В ямах, куди енкаведисти скидали розстріляних, було знайдено близько десяти тисяч тіл замордованих: чоловіків і жінок, селян і робітників, службовців і представників інтелігенції, цивільних і військових. Декого з них по залишках одежі впізнали їх рідні, частину з них було по-християнськи перепоховано.
«Неможливо спокійно читати ці документи. Уява малює жахливі картини, які стають ще жахливішими від думки, що безвинні мученики ХХ століття самі переносили ці муки, про які ми знаємо зі спогадів. Ми не можемо про це забувати. Нині, коли люди стають краще жити матеріально, про це вони куди з більшою охотою нарікають. Ті, хто пережив ці жахіття, не нарікали, а молились. Молитимемось і ми. І нехай ця Хресна Дорога допоможе Україні, щоб закінчилась війна — її закінчення залежить від наших молитов, а не від домовленостей політиків. Тому і далі молімося Коронку до Божого Милосердя, молімося за Україну перед Пресвятими Дарами. Молімося за заступництвом тих, хто віддав своє життя за віру, щоб ці жахи ніколи не повторились на українській землі», — закінчив владика.
Роздуми кожного стояння Хресної Дороги підготував і проголосив священик парафії св. Йосифа у Чечельнику (Вінницька обл.) о. Мирослав Карачина OFM.
«Які б не були теоретичні пояснення більшовицького терору, — сказав він на першому стоянні, —мета його була залякати народ, перетворити у безвольний натовп, позбавлений здібності опиратися безбожному режиму». Далі священик зробив перелік — далеко не повний — формальних причин, через які людей заарештовували і піддавали тортурам. Це міг бути контакт з іноземцями; лист, отриманий від родичів з-за кордону; польське, німецьке або чеське коріння; приналежність до спільнот Живого Розарія або Третього Францисканського Ордену, які називали «контрреволюційними антирадянськими організаціями». Науковців або конструкторів заарештовували за те, що вони цікавились розробками закордонних колег. Арештом закінчувались жартівливі зауваження на адресу партійних керівників. Дуже часто люди ставали жертвами наклепів, викликаних особистою неприязню. А найчастіше — людей заарештовували, ліплячи ярлик «ворога народу» без будь-якого приводу, лише щоб виконати «рознарядку», яку можна було тільки збільшити — у випадку зменшення місцеві компартійні керівники самі б опинились на місці тих, кого бракувало.
Далі у роздумах на кожному стоянні зачитувались уривки зі спогадів тих, хто самі пройшли через кривавий червоний терор, або стали його свідками. В кожному ж цих уривків — розповідь про нелюдські муки, які людям доводилось переносити під час арешту, допитів, попереднього ув’язнення, етапування до пересильних в’язниць, транспортування (саме транспортування, бо перевезенням це не можна назвати) до таборів і в самих таборах, а також – про страждання, на які були приречені рідні і близькі репресованих. Підводячи підсумок роздумам третього стояння, о. Мирослав висловив думку, до якої нашому народу слід прислухатись — про те, що думка більшості не означає, що вона справедлива. На шостому стоянні він зауважив, що нині, слухаючи розповідь про страждання минулого, варто замислитись як страждають люди у теперішній час, зокрема на Сході нашої країни.
«Ми про це тільки чуємо, — сказав на третьому стоянні єпископ Леон Дубравський, — а ті про кого ми чуємо, це витерпіли». Пізніше, на восьмому стоянні, владика порівняв муки репресованих з муками чистилища і пекла.
У молитвах на четвертому і тринадцятому стоянні часники Хресної Дороги віддали під опіку Матері Божої наших воїнів на Сході і усю справу закінчення війни в нашій країні.
Завершилась Хресна Дорога — як це стало традицією шаргородської Кальварії — на п’ятнадцятому стоянні «Воскресіння Ісуса Христа» молитвою про пробачення червоним катам.
фінансово.
Щиро дякуємо!
