Адвент — «посидимо перед дорогою»

Роздуми над Божим Словом на п’ятницю ІІ тижня Адвенту

Того часу Ісус сказав натовпу: «З ким це Мені порівняти цей рід? Він подібний до дітей, які сидять на майданах і гукають до інших, кажучи: “Ми вам грали вам на флейті, та ви не танцювали; ми голосили, та ви не били себе в груди”. Бо прийшов Йоан, який не їсть, не п’є, а вони кажуть: “Біса має”. Прийшов Син Людський, який їсть і п’є, а вони кажуть: “Ось людина, що обжирається та впивається вином, друг митників та грішників”. Тож мудрість виправдана своїми ділами».

Мт 11, 16-19

У сьогоднішній притчі Ісус дивується тому, до якої міри ми нелогічно робимо висновки у своїх судженнях і нелогічні у своїх діях. Не є таємницею, що часто ми приймаємо якісь рішення, керуючись не розсудливістю чи необхідністю, а емоціями. Про цю слабкість людини знають маркетологи та уміло її використовують. Люди купують нові й нові речі, змінюють свої айфони на останні моделі, купують нові автомобілі — і все це не тому, що старе вже зносилось і ним вже не можна ними користуватися, а тому, що хочеться бути сучаснішим, хочеться щось нове і свіже, яскраве… Дуже швидко життя втрачає глибокий сенс, перетворюючись у біганину за новими враженнями, новими відчуттями, новою інформацією. Все нове, тільки б втекти від нудьги та порожнечі… Врешті-решт закінчуються або враження, або кошти на ці враження, і людина залишається сам на сам зі своєю пусткою і відсутністю справжнього, глибокого сенсу життя.

Адвент це час зупинитися, перевести дихання, подумати над тим, які справжні мотиви моїх учинків. Чого я насправді шукаю? Де джерело мого щастя?

Є звичай «посидіти на доріжку»: перед далекою подорожжю, перед самим виходом, родина, що виїжджала з дому, сідала і всі на хвилину замовкали. Це не пустий ритуал чи забобон: це потреба людської душі в певних ситуаціях зупинитися, відійти від звичних, доведених до автоматизму дій — і подумати. Якраз тоді, під час цих «посиденьок на доріжку» і згадували про те, що, наприклад, забули покласти щось важливе до валізи або перекрити воду. Період Адвенту є саме таким часом, коли ми зупиняємося перед далекою подорожжю до вічності. Саме зараз ми можемо згадати те, що нам дуже важливе для цієї подорожі: щось, про що ми могли забути в клопотах і турботах повсякденних справ.

Мудрість не в тому, щоб нічого не забувати, а в тому, щоб знати, що завжди можеш щось забути, можеш помилитися, не зауважити щось важливе, щось пропустити. Ось тому і зупиняєшся: виділяєш собі час на невелику зупинку і спокій, щоб не зіпсувати всієї подорожі.