Питання про владу

Роздуми над Божим словом на понеділок ІІІ тижня Адвенту

Того часу, коли Ісус увійшов у храм, до Нього, як Він навчав, підійшли первосвященики  та старші народу і запитали: «Якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав цю владу?» У відповідь Ісус сказав їм: «Задам і Я вам одне запитання. Якщо на нього відповісте Мені, то і Я вам скажу, якою владою Я це чиню: Хрещення Йоанове звідки було? З неба чи від людей?» Вони ж роздумували між собою: «Якщо скажемо: “З неба”, Він відкаже нам: “То чому ви не повірили йому?” Якщо ж скажемо, “Від людей”, то боїмося народу, бо всі вважають Йоана за пророка». Тож у відповідь вони Ісусові сказали: «Не знаємо!» Тоді й Він промовив до них: «І Я не скажу вам, якою владою Я це чиню!»

Мт 21, 23-27

Старші народу і первосвященники питають Ісуса Христа про владу, якою Він це робить, не випадково: напередодні Ісус повиганяв із Єрусалимського храму торговців (див. Мт 21,12). Садукеї вважали себе тими, хто має право керувати справами, що стосуються храму, тому дії Ісуса Христа їм здаються узурпацією влади. Треба віддати належне первосвященникам і старшим народу,за те, що вони запитують Ісуса про владу, бажають дослідити це питання, щоб розв’язати конфліктну ситуацію…

У своєму пастирському служінні я часто стикався з ситуаціями непорозуміння між найближчими людьми. Образи виникають тоді, коли люди, неправильно розуміючи межі своєї влади чи відповідальності, входили, так би мовити, на чужу «територію»: мама втручається у виховання дітей своєї доньки; свекруха дорікає невістці, що та неправильно готує борщ; тесть нарікає на зятя, що той не вміє щось робити по дому, і таке інше. Сварки підігріває те, що ми часто не вміємо почути одне одного, кожен чує лише свою власну образу, свій біль, і не хоче побачити за цим аргументів та болю опонента конфлікту. Часто обидві сторони конфлікту відчувають сильну образу одне на одного, звинувачення лунають з тієї і з іншої сторони. І остаточне питання в таких ситуаціях, відповідь на яке хоче почути кожна сторона конфлікту, — хто ж урешті-решт мав рацію, чия правда в цій ситуації? І нерідко, коли я кажу, наприклад, матері, яка з добрими намірами втрутилася у виховання дітей своєї доньки, що вона не має рації, — цю людину охоплює щире здивування: я ж мала право, я мала також щирі наміри! Тоді пояснюю, що безпосередня відповідальність за виховання дітей лежить на батьках, а не на дідусях і бабусях, і що це право та водночас відповідальність дані їм Богом; а втрутившись у виховання своїх онуків без дозволу доньки, вона порушила Боже право.

…Відповідаючи на питання первосвященників про владу, якою Він виганяв торговців з храму, Ісус сам ставить їм питання: «Задам і Я вам одне запитання. Якщо на нього відповісте Мені, то і Я вам скажу, якою владою Я це чиню: хрещення Йоанове звідки було? З неба чи від людей?» Питання це зовсім не випадкове. Первосвященники і старші народу отримали владу, в тому числі і над Храмом, для того щоб вести Вибраний народ до Бога; тому це їхній прямий обо’язок — розпізнати походження Йоанового хрещення! Натомість їхня відповідь свідчить про те, що заради своєї земної слави вони свідомо ухиляються від цього обов’язку: «Вони ж роздумували між собою: якщо скажемо: “З неба”, Він відкаже нам: “То чому ви не повірили йому?” Якщо ж скажемо, “Від людей”, то боїмося народу, бо всі вважають Йоана за пророка. Тож у відповідь вони Ісусові сказали: “Не знаємо!” Тоді й Він промовив до них: “І Я не скажу вам, якою владою Я це чиню!”»

Тут є ще інший, більш глибокий аспект: хрещення Йоана Предтечі було хрещенням покаяння. Суть гріха — це саме узурпація Божої влади людиною, узурпація влади над своїм життям, життям інших людей. Покаяння — це віддання влади: тому або тим, кому вона насправді належала. (Бабця, що втрутилась у виховання дітей своєї доньки, повинна була припинити це втручання, щоб вони могли наново помиритися.)

Ми часто виражаємо суть покаяння біблійними словами: зречися себе! Можливо, цю фразу можна неправильно розуміти як негативне ставлення до самого себе, заперечення всіх своїх бажань і прагнень; однак суть її не в тому, щоб відректися від своїх бажань, — але від претензій на владу, яку ми узурпували своїм гріхом, егоїзмом, для себе, і навіть вважаємо її законно своєю.

Йоанове хрещення все ж таки не могло усунути несправедливості, яка розділяла людину з Богом. Кожний гріх, навіть повсякденний, є злом, яке безкінечно несправедливе стосовно Божої святості і любові. Питаючи про Йоанове хрещення, Ісус вказує одночасно на свою владу примирити людину з Богом, яку Він здійснює в своєму служінні на хресті.

У служінні Ісуса Христа влада і жертва поєднуються на хресті. Отож невипадково, коли мати синів Зеведеєвих просить, щоб її сини отримали найліпші посади в Царстві Ісуса Христа, — Ісус відразу питає їх про чашу страждання, яку їм доведеться пити: «Чи можете пити чашу, яку Я маю пити? [Або хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?] Кажуть Йому: Можемо. Каже їм: Отже, чашу мою питимете [і хрещенням, яким Я хрещуся, хреститиметеся]; але щоб сісти по моїх правиці й лівиці, не моє це давати, а лише кому приготував мій Отець» (Мт 20, 22-23).

Варто поставити собі сьогодні запитання: яку владу я маю від Бога? Чого вимагає від мене ця влада? Якщо йдеться про мої обов’язки, які випливають із покликання, — де найчастіше шукаю ради (на молитві, у Святому Писанні, катехізисі, пораді священика чи мудрої людини, тощо)? Чи готовий/готова я почути критику щодо звершення моїх обов’язків? Як до такої критики ставлюся (уникаю її, обурююсь, аналізую, приймаю безумовно)? Чи усвідомлюю, що чим більшу владу маю, то тим більшу відповідальність повинен нести?