За психоаналітичними теоріями Анни Фрейд і Ненсі Мак-Вільямс про механізми психологічного захисту, сексуалізація (інстинктуалізація) належить до одного з примітивних психічних утворень особистості.
Механізми психологічного захисту існують, щоб уберегти психіку людини від руйнування. Сексуалізація як механізм захисту надає негативному досвіду еротичного змісту, тим самим наділяючи його позитивними властивостями: яскравими емоціями та фізичними відчуттями. Переважно цей механізм виникає через відсутність емоційного та фізичного контакту з матір’ю в дитинстві. В ранньому дитинстві (від 6 місяців до 2 років) першими ознаками депривації, тобто браку емоційного та фізичного контакту зі значимим об’єктом, може бути систематична фізична самостимуляція: розкачування, повторювальні рухи, смоктання пальця… В складних випадках депривації, коли контакт із батьками відсутній чи сильно обмежений, уже з 5 років може почати формуватися сексуалізація як вид психологічного захисту, щоб компенсувати відсутність приємних фізичних відчуттів та емоцій.
У дитячому віці сексуалізація найбільш небезпечна тим, що провадить до розвитку аутичних проявів, виснажує нервову систему дитини, ізолює її від соціуму та обмежує розвиток. Навчання та ігрова активність можуть повністю втратити значимість для дитини, знижується рівень її комунікативності й адаптивності. Зазвичай такі діти відлюдькуваті, апатичні, не проявляють зацікавлення, слабко мотивовані на діяльність, зосереджені на собі.
Щоб вивести таку дитину із замкненого кола залежності від нав’язливої мастурбації, необхідно налагодити з нею довірливі стосунки, поступово ввести в соціум та підібрати види діяльності, які матимуть для неї значення. Дуже часто таким дітям необхідна допомога дитячого невролога та психіатра, оскільки під впливом частої мастурбації в мозку активуються зони, що відповідають за сексуальне збудження, і необхідно зменшити їх активність за допомогою медичних препаратів.
Проблема нав’язливої мастурбації може виникнути, і здебільшого виникає, у підлітковому віці. Якщо у підлітка через невпевненість, низьку самооцінку, залежність від комп’ютерних ігор відсутнє коло особистого спілкування, то це — сприятливе тло для формування такого механізму психологічного захисту. Ще шкідливіше, коли це поєднано з переглядом порнографії, еротичним листуванням із незнайомими людьми в соціальних мережах. Останнє ще більше заганяє несформовану незрілу особистість в ілюзорний світ фантазій та відчуттів. Тим самим ізолює від реальності, знижує інтерес до довкольшнього світу і призводить до депресії.
З підлітками також необхідно починати з побудови довірливих стосунків на основі спільних інтересів, позбавлення доступу до соціальних мереж, проведення інформаційної просвіти щодо вікового статевого розвитку та значення гормонів у фізіології людини. У складніших випадках, при різких проявах агресії чи тривалої депресії, необхідно залучити інших спеціалістів.
Дорослі, що в дитинстві були позбавлені емоційного тепла й фізичної близькості з батьками, також у стресові моменти та періоди кризи можуть мати проблему нав’язливої мастурбації. Мастурбація (онанізм) сприймається як найбезпечніший спосіб розслабитися, зняти напруження, отримати приємні емоції. Але, на відміну від безвідповідальних статевих актів з іншими людьми (які теж поступово спустошують емоційно та ведуть до депресії), мастурбація призводить до депресивних станів та неврологічних проблем значно швидше. Причиною цього є та сама ізоляція, емоційна й фізична виснаженість.
Спонукають до реалізації статевого бажання не лише загальний стан знервованості та брак інших яскравих емоцій, але також образи (картинки еротичного змісту), що створюють ілюзію тимчасових стосунків, ніжності й тепла. Якщо проблема нав’язливої мастурбації триває роками, то це стає причиною надмірної зацикленості на власних відчуттях, браку інтересу до оточення та причиною виникнення депресивних розладів. Різкі перепади від стану еротичного збудження до стану емоційного спустошення можуть призвести до нестабільності нервової системи, психіатричних розладів. Постійне збудження мозкових структур, що відповідають за отримання сексуального задоволення, знижує їх чутливість. У момент виникнення еротичного збудження активність інших мозкових структур гальмується, і залежна людина не відслідковує моменту потрапляння в реалізацію залежної поведінки.
Такий самий механізм діє при харчовій, алкогольній, наркотичній та ігровій залежностях. Почуття провини, усвідомлення своєї безпомічності перед залежністю також посилюють депресію. Часто залежні від порнографії та самозадоволення постійно перебувають у пошуку нових подразників та стимуляторів еротичної сфери, періодично переживаючи роздратування чи депресію.
Задоволення та розслаблення від онанізму супроводжує залежну людину на перших стадіях розвитку проблеми. З часом людина усвідомлює, що залежність від мастурбації (онанізму) чи від порнографії руйнує подружні стосунки або не дає змоги почати їх створювати, нервово виснажує, забирає сили та енергію до життя. Але власними силами та мотивацією людина вже неспроможна опанувати ситуацію та вийти з замкненого кола залежності.
Щоб позбутися нав’язливого еротичного бажання, замало реагувати лише в момент його виникнення. Бажано кожний свій день перепланувати за новим графіком, який насамперед дасть змогу зайняти час діяльністю. Адже коли мозок людини зайнятий плануванням, а тіло — працею, то увага не концентрується лише на виникненні сексуального збудження. Другим кроком буде таке планування часу і праці, щоб наприкінці робочого дня виникала втома і потреба відпочити. Хорошим замінником відсутності фізичного задоволення може стати курс масажу та інші фізіотерапевтичні процедури. Для наповнення емоційної сфери бажано розпочати стабільне систематичне спілкування хоч би з однією людиною. Спілкування має бути не поверховим — «про погоду», — а можливістю поділитися емоціями, подіями з життя. Це можуть бути прогулянки по парку зі знайомими, консультація з психологом, клуб за інтересами… Безумовно необхідно уникати ситуацій порожнечі, зависання у бездіяльності та концентрації на негативних емоціях.
Найголовнішою допомогою у позбавленні від залежності є і залишається Бог, оскільки залежності так міцно обплутують усі психічні сфери людини: інтелект, мотивацію, емоції, фізіологію, — що вона часто залишається безпорадною, хоч і з усвідомленням проблеми. Залежність перетворюється на стійкий умовний рефлекс, якого людина не може контролювати. І лише звернення до вищої інстанції — Бога — допомагає перенести свою свідомість поза замкнене коло залежності.
Логічне пояснення поступового звільнення таке: щоб отримати свободу від сильних фізіологічних чи емоційних прив’язаностей, необхідно відмежувати свою свідомість від звичного замкненого кола залежності. Це можна зробити лише за допомогою формування нового досвіду стосунків зі значимою особою. Для віруючої людини такою особою є Бог. Звісно, такою особою може бути психолог, психотерапевт, кохана людина чи просто значима людина. Але з практики відомо, що вихід із залежності за допомогою людей має тимчасовий нестійкий характер, бо спрацьовують такі механізми, як ідеалізація іншої людини, розчарування — тому що інший не спроможний стати абсолютною інстанцією контролю та постійності стосунків. Звернення до Бога завжди має на меті піднесення свідомості до абсолютної та не обмеженої у діях особи, формує намір і надію позбавитися залежності, надію зцілення, яка стає причиною створення нових нейронних зв’язків у мозку, що позбавлені впливів залежності. З цього випливає висновок: що більше наміру та звернення до Бога — то ефективніша боротьба з залежностями і швидше минає шлях до зцілення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
