Роздуми

Вершина людської свободи

25 Березня 2020, 14:46 5890
Богородиця

«А Марія промовила: «Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм!» І ангел відійшов від неї» (Лк 1, 38).

Якби поглянути на Марію крізь призму деяких концепцій людської свободи, то Матір Христа слід було би визнати за найбільш поневолену істоту на землі. Ніхто ж її не питав, чи вона хоче народитися без гріха. Крім того, Марія не могла вибирати між добром і злом, бо була від початку повністю детермінована. А коли ангел з’являється в її домі, вона покірно погоджується на пропозицію Бога, ну бо ж чи могла вчинити інакше?

Певно, не треба детально пояснювати, який саме дух криється за такими переконаннями. Найзагальніше кажучи, відповідно до таких опцій свобода Бога і свобода людини взаємовиключні. Людина не може повністю тішитися свободою, якщо мусить підкорятися волі вищій, ніж її власна.

Проте з погляду Євангелія Марія була (після Ісуса) найбільш вільною людиною в історії світу. Коли ангел Гавриїл викладає їй Боже запрошення, на перший погляд не схоже, щоб Марія мала якесь поле для маневру. Не лунають слова: «Якщо ти погодишся на нашу пропозицію, то народиш Сина». Ні, Гавриїл їй просто заявляє: «Ти зачнеш і народиш». Все.

Чи могла Матір Христа відмовити? Зробімо один експеримент і звернімо увагу на те, чого Марія НЕ сказала.

Діва не вигукнула з ентузіазмом: «Матір Сина Божого? Чому б ні! Це прекрасна ідея. Нема питань!» Також вона не визнає з сумом: «Я не впевнена, що впораюся. Я не надаюся. Певно, йдеться про якусь іншу жінку». Або ще інакше: «Якщо ти приходиш від самого Бога, то який же в мене вибір? Хто б наважився заперечити Творцеві… Нехай уже буде так, як хочеш, бо нічого іншого тут не зробиш». Не каже вона й такого: «Це виключено. Викинь це з голови. Вали звідси і скажи там, на небі, що помилився адресою». Ми не знаходимо в Марії ані самовпевненості, ані лякливого комплексу меншовартості, ні відмови, ні «побожного» небажання чи сліпої підданості.

У зустрічі з Гавриїлом, натомість, проявляється ціла гама деталей, які вказують на повну пошану Бога до свободи Марії. Ангел не зникає образу після звіщення волі Божої, а чекає, слухає, дає час для роздумів. Ми бачимо, що Марія спершу виражає почуття страху, замішання і стурбованості. Цей момент добре показують деякі митці Ренесансу. Наприклад, Сандро Ботічеллі в образі «Благовіщення», з одного боку, представляє Марію, яка з поклоном повернута в бік ангела, що означає пошану і згоду; а з іншого боку, її піднесені руки справляють враження, ніби вона захищається перед прийняттям такої несподіваної звістки Гавриїла та своєї подальшої ролі.

Потім Мати Христа замислюється, ставить питання, зважує аргументи. Але для неї проблему становить не питання, чи варто в це вплутуватися, а те, як Бог збирається здійснити свій план. Марію переростає ця таємниця. Її остаточна відповідь зосереджена на служінні й довірі. «Нехай мені станеться» — це виразний добровільний дозвіл. Якби Бог хотів нав’язати їй свою волю, не було би жодної дискусії. Але ні: як у багатьох інших зустрічах Бога з людиною у Святому Письмі, відбувається реальний діалог. Позитивна відповідь Марії випливає з її переміненої самосвідомості: «Я раба Господня, оскільки я так себе визначила, здійснивши вибір».

У книжці Жака Дюпюї SJ «Вступ до христології» міститься розділ, присвячений свободі Ісуса. Автор, посилаючись на концепцію св. Томи Аквінського, стверджує, що традиційне розуміння свободи вибору становить, по суті, прояв нашої нинішньої недосконалості. Іншими словами, чимало людей вважають, що вершину людської свободи становить можливість вибору з-посеред різних опцій, тоді як це заледве вступний етап у її розвитку.

На думку Дюпюї, досконаліша свобода виражається у свідомому детермінуванні самого себе, аби завжди вибирати добро. Святі у Небі так звернені до Бога, що їм навіть на думку не спаде відвернутися від Нього. І тому їхня свобода набагато більше просунута, бо вони повністю стали по стороні добра. Вони весь час зберігають свободу волі, але їхня воля невпинно вибирає добро. Вочевидь, такий стан можливий тільки по смерті. Поки що ми тільки паломники. Уже маємо свободу, але водночас ще тільки поволі посуваємося в бік її досконалішого виду. Що більше людина наближається до Бога, то «менше», парадоксальним чином, вибирає, бо щоразу більше єднається з добром. У певному сенсі вона не «мусить» здійснювати вибір.

Певну аналогію цієї форми свободи становить рішення укласти тривалий подружній зв’язок. Якщо наречені свідомо вибирають одне одного на все життя, то тим самим вони відмовляються назавжди від інших можливостей і обмежують свою свободу, тобто визначають для неї певні рамки. Якби архітектор безконечно вносив поправки у проект будинку, велів ламати одні стіни і ставити інші, то фірма ніколи не спромоглася б довести будівництво до кінця, не кажучи вже про зростання остаточної суми. Потрібно зрештою зважитися, бо інакше нічого не вийде. Але щоби зважитися й вирішити, треба знати, чого ти насправді хочеш.

Запитаймо ще, чому подружжя вибирає одне одного і таким чином обмежує свою свободу? Воно може це робити з різних причин. Тому що удвох легше; для «більш безпечного» сексу; для матеріальних зручностей; аби уникнути самотності; щоб мати дітей. Що цікаво, всі ці «вигоди» якимось чином уже вписані в подружжя, а при цьому жодна з них не може становити остаточної мети. Бо коли секс виявиться неможливим, або коли з’являться фінансові труднощі, то що тоді? Чимало людей скажуть, що в такому разі треба міняти партнера (бо так у кіно показують). Але ж можна поєднатися на все життя і бути разом попри труднощі, оскільки завдяки Христу ми знаємо, що існує любов, спроможна до самопосвяти й відданості; любов, яка крізь труди і випробування провадить до Воскресіння, тобто до зростання миру, довіри і радості.

Хіба таке подружжя стає поневоленим? Хіба ці двоє не мають іншого виходу? Вочевидь мають! Прикладів далеко шукати не треба. Але вони можуть вирішити, що НЕ ХОЧУТЬ мати такий вибір і робитимуть усе можливе, аби їхній зв’язок плідно вистояв. І в цьому полягає дозрівання до щоразу більшої свободи і любові, вочевидь із Божою допомогою, обіцяною нам у таїнствах, в іншій людині, у спільноті, у напрацюваннях сучасності.

До такої любові ми доростаємо поступово і повільно. Марія була освячена Христом уже в момент свого зачаття, що зовсім не означає, ніби в її житті усе йшло як по маслу. Ми знаємо, що Марія також училася любові. Не треба вважати, ніби свобода святих у Небі редукована до тієї міри, аж вони повністю позбавлені можливості грішити. Навпаки, їхня свобода розширена так, що вони стали настільки вільними, аби вже не грішити! Це велика таємниця, яку видно також і в сцені благовіщення.

Переклад CREDO за матеріалами Даріуш Пюрковський SJ, Deon

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Богородиця

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com zlib project Immediate Unity