«Ох, не можу приймати Святе Причастя так часто, як хотіла б; хіба Ти, о Боже, не Всемогутній?» — писала свята Тереза з Лізьє в «Акті жертвування себе Милосердній Любові».
Свята Тереза від Дитятка Ісуса і Пресвятого Обличчя добре розуміла біль через неможливість прийняти Святе Причастя, хоча і померла за сто років до пандемії коронавірусу.
Такий звичай
Не важкі гріхи були того причиною (з її «Історії душі» бачимо, що вона ніколи не скоювала такого гріха). Тоді в Церкві було прийнято приступати до Господнього столу рідко, кілька разів на рік, бажано відразу після сповіді.
Якщо хтось хотів приймати Святе Причастя частіше, мав погодити це зі своїм сповідником. І, швидше за все, ніхто не отримував дозволу робити це щоденно. Записки молодої кармелітки, яка померла від туберкульозу в 26 років у занепалому французькому селі, спонукали папу Пія Х дозволити в 1910 році всім католикам часто, навіть щоденно, приймати Святе Причастя, — а також дати дозвіл на це дітям.
Тереза була великою прихильницею частого прийняття Ісуса в Пресвятих Дарах. Прагнула прийняти Його ще в семирічному віці, а її сестра підготувала її до Першого Причастя. Але тоді це було неможливо. А коли в 11 років вона нарешті отримала цю благодать, то прийняла її надзвичайно зріло.
Відтоді й аж до смерті при кожному Причасті вона з радістю повторювала: «Уже не я живу, а живе в мені Ісус». Тереза гаряче любила Спасителя і вірила: Він дуже радіє, коли хтось приймає Його у Святому Причасті, а для людини — це ні з чим не зрівнянна благодать, акт любові та зміцнення. Свята часто писала про себе як про «живу дарохранительницю».
Часто, дуже часто…
Коли двоюрідна сестра Тереза, а пізніше — її співсестра, Марі Ґерен, розповіла їй у листі, що під час перебування в Парижі вирішили не приймати Причастя, бо побачила в цьому місті багато брудних картин і сцен ,16-річна (!) Тереза того ж дня відписала:
Як боляче було від цього Ісусові! Диявол має бути дуже розумним, щоб так когось звести… (…) Достатньо вже того, що викличе сум’яття в душі, але його люті потрібно більше, він хоче позбавити Ісуса люблячої дарохранительниці. Сам не може туди ввійти, тому хоче принаймні, щоб вона залишилася порожньою і без господаря… Якщо диявол віддалив когось від Святого Причастя, він досяг усього… А Ісус плаче (…). Твоє серце створене, щоб гаряче любити Ісуса. (…) Приймай Святе Причастя, часто, дуже часто.
Свята Тереза з Лізьє сприймала Святе Причастя не тільки як інтимний зв’язок з Ісусом, а і як знаряддя апостольства. Вона часто жертвувала його в різних намірах, наприклад, за навернення різних людей, за місії, за благодать для священників тощо.
Чотири рази на тиждень
Однак ця велика прихильниця Святого Причастя не могла приймати його так часто, як хотіла б. Загалом, монахині мали такий привілей частіше, ніж інші люди, але в її випадку це було щонайбільше чотири рази на тиждень. (9 червня 1895 року, в урочистість Пресвятої Трійці, Тереза написала в «Акті жертвування Милосердній Любові»:
«Ох, не можу приймати Святе Причастя так часто, як хотіла би; хіба Ти, о Боже, не Всемогутній? Залишся в мені як у Дарохранительниці, не віддаляйся ніколи від своєї малої гостії».
За декілька днів до смерті Тереза була зовсім не в змозі приймати Святе Причастя через хворобу. Можна здогадатися, що причиною був ризик профанації, бо запущений туберкульоз призводить до серйозних проблем із диханням і ковтанням. Тереза прийняла цю ситуацію зі смиренням і довірою до Бога.
Будь як свята Тереза
У теперішній ситуації, коли католики звільнені від обов’язку брати участь у недільній Святій Месі і єпископи радять їм залишатися вдома навіть у неділю, варто знати, як св.Тереза з Лізьє давала собі раду з євхаристійним голодом. Але ще більше варто надихатися тим, що вона писала про прийняття Ісуса до свого серця, коли ніщо цьому не перешкоджає
Органіст із моєї парафії якось повісив оголошення: «Bis orat, qui cantat (хто співає, той двічі молиться). Святий Августин не міг співати в хорі. Ти можеш!» Свята Тереза з Лізьє не могла щоденно приймати Святе Причастя — ми можемо! Щойно закінчиться епідемія коронавірусу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
