Мільйони людей не мали змоги висповідатися під час Великого посту. І ця наша туга, і наше бажання висповідатися – це бажання зцілення. Ми хочемо, щоб Господь торкнувся тих куточків нашого життя, куди ми звикли ховати самих себе від себе, боячись признатися до своєї правди.
Про це сказав владика Степан Сус під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, що в Києві, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
«Зцілюючи, Бог повертає нам цілісність нашої особи і дає нам можливість відчути себе повноцінною людиною, не самотньою, такою, що відчуває, що Він є поруч із нами», – додав єпископ.
У сьогоднішню неділю ми чуємо євангельську історію про розслабленого чоловіка, який 38 років лежав у самотності з мрією, що хтось з’явиться в його житті, штовхне до чудотворної купелі і він отримає зцілення…
«Господь сказав йому дуже просто: Вставай, бери своє ложе і йди. Ці слова для чоловіка стали глибокою переміною. Він справді відчув, що зцілився, що став здоровим і може встати. Але Господь звертає увагу на щось набагато глибше. Адже Він є лікарем не лише наших тіл, а й душі», – сказав проповідник.
Господь каже: будь обережний. Ти отримав великий подарунок у житті, тебе – зцілили, твоя мрія і твоя самотність розбавлені Моєю присутністю. Але вважай, щоб ти не допускав тих моментів, які можуть завдати тобі більшої шкоди, щоб ти не повернувся у своє минуле, щоб не дозволяв собі того, що руйнує тебе зсередини.
«Цими словами Бог звертає увагу, – наголошує владика, – щоб більше не грішити. Бо часто наші немочі, наші гріхи, наші недосконалості і певні речі, які ми самі собі дозволяємо, а потім про них шкодуємо, можуть стати причиною великих ран і немочів нашого життя».
Владика Степан переконує, що Бог зцілює кожного з нас у Таїнстві Хрещення і Таїнстві Покаяння, коли ми приходимо до сповіді і кажемо: я робив погано, я дозволив собі забагато… Я хочу, щоб Ти мене зцілив. Прощаючи, Бог нам каже також вустами священника: іди і більше не гріши.
«Дозволь собі не грішити. Дозволь почуватися вільним від ран і болю минулого, від усього того, що ти колись чинив, аби тепер бути щасливим, бути вільним від того, що тобі завдає болю, страждання і самотності. Ця історія з розслабленим дуже перегукується з нашою сповіддю, за якою ми сумуємо сьогодні», – вважає проповідник.
Владика Степан розповів, що ця євангельська історія про розслабленого чоловіка нагадала йому один випадок з його життя як військового капелана: «Десь вісім років тому мені зателефонували з військового госпіталю і попросили прийти в реанімаційне відділення, щоб поспілкуватися з одним старшим чоловіком. Йому було десь під вісімдесят років. Це був чоловік, який колись воював. Але він ніколи не ходив до церкви. І взагалі дуже мало чув і знав про Бога. Однак, перебуваючи в критичних обставинах під час лікування, почав думати над тим, що він скаже Богові, коли піде до вічності. При цьому він не був охрещений, ніколи не молився до Бога. І своє життя прожив у зовсім іншій паралельній реальності, далекої від християнства.
Чоловік попросив, аби його охрестили в ліжку, адже він не міг вставати і лежав під медичними апаратами. Дружина вважала, що це останній момент її чоловіка. Сам чоловік і лікарі теж так думали…
Він щиро визнав те, що вірить у Бога, щиро покаявся за роки, які прожив без Бога і в які, можливо, заперечував Його існування. Після Хрещення він сказав, що почувається щасливим, бо Господь подарував йому в останні моменти можливість бути з Ним.
Пройшло трохи часу після цього Таїнства Хрещення і мені телефонує дружина цього чоловіка. Розповіла, що він з реанімації пішов додому своїми ногами. З ним сталося щось особливе. Через його щире навернення до Бога і бажання охреститися, навіть, на його погляд, в останню хвилину життя, Бог подарував йому шанс і можливість ще кілька років стати активним парафіянином Церкви, ходити і молитися, практикувати свою віру в Господа Бога».
Єпископ переконує, що Бог зцілив цього чоловіка не лише фізично, а й торкнувся чогось особливого, того, що ми не бачимо, але відчуваємо в глибині свого єства.
фінансово.
Щиро дякуємо!
